Читати книгу - "Вбивство на 31-му поверсі, Пер Валє"

неуважно мовив секретар, — він контролює передплату, поштову пересилку, виробництво пакувальних матеріалів, пароплавство, меблеву промисловість, звичайно ж, паперову і… а взагалі це вже не стосується мого відділу. — Він уважніше глянув на Єнсена— Мабуть, я не зможу дати вам докладної інформації. До речі, навіщо вона вам?

— Такий наказ, — відповів комісар Єнсен.

— Щоб змінити тему, спитаю вас, як позначилося на статистиці розширення повноважень поліції?

— Ви маєте на увазі статистику самогубств?

— Саме так.

— Позитивно.

— Дуже радий, коли так.

Комісар Єнсен поставив ще чотири питання:

— Чи діяльність концерну не суперечить антитрестів-ському законові?

— Не знаю, я не юрист.

— Якими сумами оперує видавництво?

— Це справа податкового управління.

— А яке приватне майно власників?

— Ну, його важко підрахувати.

— Ви самі працювали в концерні?

— Так.

Вертаючись назад, Єнсен спинився коло кав'ярні-авто-мата, випив склянку чаю і з'їв два житні сухарики.

Він міркував про те, що число самогубств зменшилося, відколи введено закон про суворішу кару за пияцтво. Витверезники не провадять обліку самогубств, а самогубства в поліційних дільницях записують як випадки наглої смерті. Та хоч який там суворий нагляд, усе-таки вони трапляються досить часто.

Коли Єнсен вернувся до шістнадцятої дільниці, була вже друга година і п'яниць привозили дедалі більше. Зранку їх не було стільки, бо поліція намагалася не затримувати п'яниць до півдня переважно з чисто гігієнічних міркувань — треба було завчасу продезинфікувати камери.

Поліційний лікар стояв у вартівні, спершись однією рукою на бар'єр, і курив. Халат у нього був пом'ятий і заплямований кров'ю. Єнсен невдоволено глянув на нього, але той не так зрозумів його погляд і почав пояснювати:

— Нічого страшного. Просто один бідолаха… Він уже помер. Я спізнився.

Єнсен кивнув головою.

Повіки в лікаря спухли й почервоніли, а на віях висіли жовті засохлі краплинки гною.

Він задумливо подивився на Єнсена й спитав:

— А правду кажуть, що ви досі не провалили жодної справи?

— Так, — відповів Єнсен. — Правду.

7

На столі в його кабінеті лежали журнали, які він велів принести. Сто сорок чотири числа, складені в чотири купки, по тридцять шість у кожній.

Комісар Єнсен випив соди й попустив пасок на одну дірочку. Тоді сів до столу й заходився читати.

Журнали відрізнялися виглядом, форматом і обсягом сторінок. Одні були надруковані на глянсовому папері, інші на простому. Виявилося, що від цього й залежала їхня ціна.

Усі вони мали кольорові обкладинки, що зображали ковбоїв, суперменів, членів королівської родини, славетних співаків, телезірок, відомих політичних діячів, дітей і тварин. На деяких обкладинках були зразу діти й тварини в найрізноманітніших комбінаціях, наприклад, дівчатка з кицьками, біляві хлопчаки з цуценятами, хлопчики з великими псами або вже дівчата-підлітки з кошенятами. На обкладинках усі люди буди вродливі, синьоокі, з привітними обличчями. Всі без винятку були гарні, навіть діти й тварини. І коли Єнсен узяв збільшувальне скло й приглянувся пильніше до деяких ілюстрацій, то помітив, що всі обличчя мають на собі тавро мертвоти, ніби хто усунув з них, наприклад, родимки, пори, сині жилки.

Єнсен заходився читати журнали так, як читав рапорти: швидко, але уважно, нічого не пропускаючи, якщо не був певен, що воно йому вже знайоме. Приблизно за годину він помітив, що знайоме трапляється дедалі частіше.

До ігів на дванадцяту він проглянув сімдесят два журнали — рівно половину. Він спустився до вартівні, перемовитися двома словами з поліцаєм коло телефону й випив у буфеті склянку чаю. Дарма що двері були крицеві, а мури грубезні, з підвалу долинав роздратований крик та сповнені жаху зойки. Повертаючись до кабінету, Єнсен помітив, що поліцай у зеленому полотняному кітелі читає один із тих журналів, які він тільки-но переглядав, а ще три лежали на полиці за бар'єром.

На перегляд другої половини журналів він згаяв уже втричі менше часу. Була за двадцять хвилин третя, коли він перегорнув останню лискучу обкладинку й поглянув крізь збільшувальне скло на останнє привітне обличчя.

Пучками пальців Єнсен легенько погладив себе по щоках: шкіра була в'яла й несвіжа. Спати йому не дуже хотілося, а випитий чай стояв у шлунку таким тягарем, що голоду він теж не відчував.

Єнсен трохи розпружив плечі, схилився лівим ліктем на бильце крісла, підпер щоку долонею і якусь хвилину посидів так, дивлячись на журнали.

Цікавого в них він нічого не вичитав, але не вичитав і такого, що здалос* б йому неприємним, тривожним чи відразливим. Ніщо там не втішило його, не розсердило, не засмутило й не здивувало. Він дістав певні відомості, переважно про машини та про осіб, що посідали високе становище, але відомості ті аж ніяк не могли б мати впливу на чиїсь учинки чи погляди. Траплялась там і критика, але вона завжди була спрямована або проти якихось відомих з історії психопатів, або — дуже рідко — проти якихось незначних обставин у далеких країнах, та й те в розпливчастих стриманих висловах.

Дебатували там також про цілу низку моральних проблем, здебільшого підхоплених із телевізійних програм: наприклад, хтось десь брутально лаявся, а ще хтось вийшов на люди неголений і нечесаний. Такі проблеми посідали чільне місце в багатьох журналах, і в дебатах про це всі виявляли одностайність та взаємне розуміння, з чого випливало, що всі однаково мають слушність. Здавалося, саме про це найбільше йшлося.

Чимало місця забирала фантастика, і оформлена вона була як фантастика, — з кольоровими ілюстраціями, ніби взятими з натури. Як і в статтях, заснованих на фактичному матеріалі, у фантастичних творах мовилося про людей, що домоглися успіху в особистому житті чи в галузі економіки. Стиль їхній не завжди був однаковий, але, наскільки Єнсен міг зрозуміти, в журналах на глянсовому папері він не був складніший, ніж у дешевих масових