Читати книгу - "Ловці думок, Любов Відута"

рясно квітли розкішні білі лілії. Навіть гора змінила назву — її почали називати не горою Старої шахти, а горою Білих лілій. На честь цієї перемоги містини заснували орден Білої лілії й нагороджували ним тих, хто надавав місту суттєву допомогу.

…Коли не стало матері, а батько не повернувся із чергової експедиції, на Джона лягла вся відповідальність за родинний маєток. Отруйні чагарі більше не докучали, довкола будинку квітнув розкішний сад, посаджений батьком, проте сам дім усе ще був недобудований. Для своїх експериментів батько Джона змушений був узяти чималий кредит та закласти дім. Обіцяних містом коштів за порятунок від чагарів учений так і не отримав. Продаючи цибулинки білих лілій власникам інших ділянок, Джон частково повернув витрачені на боротьбу з чагарями кошти й допоміг містянам позбутися цих доволі агресивних рослин. Однак опинився в скруті: кредит він ще якось виплачував, але де знайти гроші на те, щоб добудувати дім? Саме тоді Клізі запропонував йому позичити величезну суму. До того ніхто з Джоном не розмовляв про позику на добудову, усі прагнули придбати його маєток разом із ділянкою. Клізі запропонував фінансову допомогу під невеликі відсотки за умови, що Джон сплачуватиме позику щомісяця.

— За сім років ти легко добудуєш свій дім, — переконував хитрий ділок. — А до того часу і зі мною розрахуєшся, і кредити закриєш, і ділянка стане твоєю…

Декілька місяців тому ділянка офіційно без боргів перейшла у власність Джона. А тепер Клізі переконував: Джон, щоб залагодити всі справи з кредитами, знову звернувся до нього.

І Клізі таки допоміг, але геть на інших умовах. Місяць тому Джон несподівано зник, переклавши всі свої борги на Ештона. Здається, до Джонового зникнення доклав руку саме Клізі. Та Ештон поки цього довести не міг і тому намагався якомога більше дізнатися про те, чому зник його товариш і які угоди були між ним і цим хитрим ділком.

Знайомство з Арнікою

— Отже, Клізі, я тут тому, що ти хотів розповісти про домовленість із Джоном, — спокійно нагадав Ештон. Клізі засовався в кріслі, ховаючи свої справжні почуття за вдаваною дурнуватою посмішкою.

— Я не знаю, який стосунок ти, Ештоне, маєш до нашої з Джоном угоди. Джон мені винен, і винен багато. Навряд чи ти можеш зарадити цьому і розплатитися зі мною замість нього. — Клізі мимохіть презирливо скривився, але вмить опанував себе й глянув крізь Ештона, наче розмовляв не з ним, а з кимось невидимим, хто стояв позаду. — Я б і не кликав тебе до розмови, хлопче. Для чого вплутувати зайвих свідків? Але… То все Джон! Він просив мене це зробити. Він, м-м-м, так би мовити, хотів, щоб ти ось тутечки поставив підпис. Ти ж знаєш про його заборгованість переді мною? Так?

Ештон спохмурнів:

— Тутечки поставити підпис — це де? Покажи. Ну?

Клізі охоче тицьнув товстим пальцем у клапоть паперу, який витягнув із внутрішньої кишені маринарки.

— Якщо сам ловкач Клізі власноруч подає тобі для підписання документ, то діло нечисте, — дзвінко розсміявся хтось позаду Ештона, який навіть не встиг узяти до рук те, що пропонував підписати ділок. Юнак озирнувся, щоб подивитися, хто ж так добре знає Клізі та ще й не боїться з нього кепкувати.

Позаду Ештона стояло тендітне задерикувате дівча з перекинутою через плече дорожньою торбиною. Але юнак не зводив з неї очей ще й тому, що її вухо прикрашав той самий знак, що й у Клізі — дві сережки! Фіолетові камінці, ознаки вищої, як хвалився товстун, касти! Отже, вона має право здійснювати оборудки, підписувати угоди, робити все те, що й Клізі?! Принаймні знає ця дівчина точно більше, аніж він, Ештон. Але яка ж вона мала-худа-дитяча! Щоправда, вищир Клізі свідчить про інше. Він її побоюється?..

— Ішла би ти, дівчинонько, своєю дорогою, подалі від цього місця й міста теж. Ніхто при здоровому глузді не найме тебе, нещасну бідосю, на роботу. Гляди, бо загинеш від голодної смерті. Та й що ти тут забула? Ця ресторація не для вбогих. Щоб пообідати в «Млині», потрібні кошти. А твоїх не вистачить навіть на дешеву забігайлівку, — випалив Клізі, вкладаючи у свої слова якнайбільше презирства й зневаги.

— Вітаю! Як добре, що ти прийшла. Дякую! Ти саме вчасно, мушу сказати. — Ештон кинувся обіймати дівчину, наче давно був із нею знайомий.

Тоді повернувся до спантеличеного Клізі й пояснив, що домовився із цією молодою особою, аби вона витлумачила йому, чи правильно укладені документи, про які стільки говорить ділок.

Товстун підвівся, на мить завмер і бухнув у крісло всією своєю вагою, ледь не розчавивши його. Як смів піти проти нього цей нахабний хлопчисько? Тепер зрозуміло, чому він навіть не торкнувся документа руками — то вона його навчила. Ця клята дівка! Спідлоба зиркнувши на хлопця й дівчину, які оглядали одне одного, наче бачили вперше, Клізі ледь гамував лють. Невже його план, такий виважений і прорахований, розіб’ється на друзки?

— У мене немає часу на всілякі забавки. Я діловий чоловік. Ану підписуй папір! Ну ж бо! — Клізі ще раз тицьнув пальцем туди, де Ештон мав би підписатися.

Юнак розгублено поглянув на дівчину, яка діловито копирсалась у своїй торбі. Одягла рукавичку й висмикнула документ із рук Клізі. Наче чаклунка, сипонула порошком, що невідомо як з’явився в її руках, м’яким білим кружальцем протерла папір і… Слова на очах стали змінюватися, робилися іншими. Ештон витріщився на Клізі. Той теж робився іншим — почервонів і затремтів від люті.

— Тепер можна читати, але все-таки я наполегливо радила б одягти рукавички, — дівча чарівно всміхнулося Клізі, який ледь не лускав від злості, і простягнуло Ештону пару рукавичок.

Хлопець натягнув їх і узяв папірець. Дівчина тим часом хмикнула, вийняла з торби звичайнісіньке люстерко й почала підправляти нехитру зачіску, та для чогось підрівнювати вказівним пальчиком правиці і так рівні брови.

Ештон читав. Ось тепер він вірив, що то був лист від Джона. Юнак упізнавав його манеру письма, кожне слово.

«Друже! Якщо ти читаєш цього листа, то це означає, що перший лист тобою прочитаний уважно. Радий, що ти скористався моєю порадою й звернувся до Чиста. У нього ти знайдеш документи, які допоможуть нам обом. Я додаю до листа скриньку збігів. Її відкриває спогад про чудову квітку, від якої походить блакитна троянда. Скриньку відкриєш згодом. Усе, записане в першому листі, виконай дослівно».

Ештон перевів свій важкий погляд на брехуна Клізі, але той уже оговтався від несподіванки: сидів