Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

Розділ 5

- Нарешті ти повернулася, Есмо! Тут нудно, я втомився чекати!

- Фене, у мене ж був підопічний. Ти знаєш, я проводжу з ним цілий день, щоб не було рецидивів. Дайні потрібна була моя допомога. До речі, вона дуже мила та добра. Жаль, що завтра мене і не згадає.

- Есмо, ти не зобов'язана витрачати цілий день на захист людини! Ти можеш використати цей час для вивчення заклинань.

- Не починай, Фень, я втомилася. Хочу спати.

Як і передбачала, продрихла до ранку. На цей раз мене не будили. На телефоні вже тьма спливаючих повідомлень. У чаті магів щось активно обговорюють. Хм, дивно, і мене хтось відмітив.

Зайшла, читаю.

Елім Нотрил: Вона не миша! Що ви придумали?

Фейс Дорсен: Виглядає, як мишка, така ж сіра і безталанна.

Елім: Ти просто не бачив її у дії! Досить уже блазнювати!

Фейс: А що це ти заступаєшся? У тебе-то що з цим дівчиськом може бути?

Елім: Не твоя справа!

Ого! Заступник з'явився. Не боляче й треба було. Увесь час там язики точать, кістки перемивають. Хоч посоромилися б писати у спільному чаті. Вони начебто спеціально.

Чи може постукати Еліму в личку з вдячністю? Ні! Уявить ще чогось, подумає, що запала на нього.

- Привіт, Есмо! Як щодо повечеряти разом? – на моєму телефоні з'явилося повідомлення. Значить, на відстані в мою голову лізти своїм голосом не може – на щастя.

- Вітання. Я зайнята, - тричі набирала текст, стирала, знову набирала, думала, що відповісти. Зрозуміло, всі варіанти були з відмовою, але хотілося, щоб виглядало не надто ввічливо, без вибачень.

І тиша. Більше не пише. Ось і добре.

Але чому він не пише? Міг би ще раз спробувати! Слабак!

- Може пообідаємо разом? Я знаю чудове місце, - все-таки не здається, мені приємно, тішить самолюбство.

- Ні дякую.

Не знаю, чому я відмовляюсь. Спокуса просто величезна! Це ж побачення з Нотрилом!

- Фень, правда, що маги-птиці призначені таким самим?

- Так, Есма. З чого це питання?

- Просто не пам'ятаю такого у правилах.

- Про особисті стосунки написано в окремому довіднику. Хочеш прочитати?

- Давай, - кажу ніби байдуже, але вже горю від цікавості. Чому я не знала, що такий довідник існує?

Тримаю в руках тонку брошуру з написом: «Особисті взаємодії між магами». От і заняття собі знайшла, прочитаю з цікавості.

Телефон знову видав звук.

- Ну так що? Ходімо? – це Елім, наполегливий який.

- Я не маю для цього часу.

- І чим ти зараз зайнята?

- Вивчаю додаткову літературу.

- Та що тобі там вивчати? Давай навчу читати книгу за секунду.

- Спасибі, не потрібно. Спробуй якось читати вдумливо, смакуючи кожен епізод. Задоволення триває довше за секунду.

Я молодець, підтерла гарненький носик.

- Для отримання особливого задоволення потрібен глибший підхід. Досвід та майстерність вирішують усе.

Ми зараз про книги говоримо? Про що він? Мене що Нотрил спокушає?

- Я мав на увазі задоволення від прочитання одразу кількох книг, які можна потім носити в голові і перебирати розділ за розділом, дуже зручно, очі не втомлюються.

От воно що! Я вже почала стискати сідниці і червоніти як п'ятиклашка. Це він спеціально так багатозначно написав. Грається, паршивий! Думає, заступився один раз за мене, і все, тепер я перед ним стелитися буду. Не дочекається!

- Я так і подумала. Мені час, пока!

Треба від нього тікати. Може заблокувати одразу, щоб не писав мені? З цього спілкування точно нічого путнього не вийде, навіщо мені голову забивати? Із клановцями взагалі краще не мати спілкування. Закохає мене в себе, скористується, а потім того... Одружується з розрахунку, як у них завжди буває. Не на мені, звісно. Партія зі мною зовсім невигідна клану.

Про що я думаю? Вже про одруження! Господи, вибач.

Телефон знову пищить, але цього разу вхідний дзвінок.

Фух, це не він. Або таки… Номер невідомий. Колінки тремтять, долоні потіють, говорити не зможу. Не відповім.

- Так слухаю.

- Привіт, Есма. Це Дайна. Я хотіла тобі подякувати за те, що побула зі мною вчора.

- Дайно? Привіт! - Я здивована до крайності, адже дівчина мала мене забути. Що сталося? Номер телефону я їй дала чисто формально, знаючи, що не буде дзвінка.

- Я хотіла запитати, розумію, що це дивно, але все ж таки… Може погуляємо якось разом? Поспілкуємось?

Мовчу, все ще перетравлюючи інформацію. Мене зараз дівчина запрошує на побачення?

Світ збожеволів… Чи мій дах протікає?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍