Читати книгу - "Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко"

— Попросив увімкнути нам щось повільне, — тихо промовив Влад, нахиляючись до вуха дівчини. — Ти сьогодні взагалі не танцювала. Чому?

— Не хотілося, — голос тремтів від хвилювання і Лера нічого не могла з цим вдіяти. — Я додому збиралася.

— Так рано? Ігор зачекався? До речі чому він не прийшов з тобою?

— Має термінові справи, — Лера підготувала цю відповідь заздалегідь і навіть спеціально одягнула обручку, яку не носила вже понад місяць.

— Дивний у тебе чоловік. Я б ніколи не відпустив красуню дружину саму на весілля. Раптом вкрадуть?

— Не вкрадуть. Я не прихильниця короткочасних інтрижок.

— А хто каже про короткочасні інтрижки? — долоня Влада почала турботливо пестити спину дівчини круговими рухами. — От я б тебе вкрав на все життя.

— До чого ці розмови? — Лера мліла від його дотиків, остаточно втрачаючи контроль над своїм тілом. — Навіщо цей флірт? Ми ж все з’ясували.

— Ти це говориш, щоб переконати мене? Чи себе? — Влад трохи відсторонився і зустрів її погляд, його сірі очі сяяли ніжним теплом. — Ти так само реагуєш на мої дотики, Леро. Не вірю, що ти все забула.

— Я дійсно не забула. І що далі?

— Скажи, що покинула мене по дурості. Ти мусиш озвучити та усвідомити цей факт, щоб не повторювати подібних помилок. Це відомий психологічний прийом. Скажи, що шкодуєш про свій вчинок. Я пробачу тобі, якщо ти це скажеш, — Влад знову притулився щокою до розпущеного волосся дівчини, переходячи на шепіт. — І вже ніколи тебе не відпущу.

— А якщо я скажу, що не мала вибору?

— Вибір є завжди. Питання лише в тому, що саме ми обираємо. Зізнайся, що ти просто злякалася. Побоялася труднощів.

— Так, я злякалася! — очі стрімко наповнювалися сльозами, але Лера рішуче зустріла погляд Влада. — Психолог з тебе кепський! Знаєш купу психологічних прийомів, але забуваєш про найголовніший — вміння слухати. Я не шкодую про свій вчинок і не змогла б вчинити інакше. Можеш далі ненавидіти мене за це!

Лера рішуче звільнилася з обіймів Влада та поспішила геть. Скільки разів вона намагалася пояснити? Все марно. Влад бачить лише свою версію. Що ж, якщо так… Помітивши в кутку зали Вероніку та Кирила, Лера підійшла до молодят.

— Дякую за запрошення, — промовила вона, вичавивши з себе посмішку. — Ще раз вітаю вас і бажаю щасливого сімейного життя.

— Леро! Тільки не кажи, що ти вже йдеш! — вигукнула Вероніка.

— Так, я вже йду, — кивнула їй Лера. — Втомилася. Гарного вам вечора

Попрощавшись з молодятами, Лера викликала таксі. Натягнувши пальто, вона востаннє обвела поглядом залу. Влада ніде не було. Мабуть, це на краще. Це була остання спроба нарешті сказати йому правду. Покинувши ресторан, Лера вийшла на вулицю, в морозні обійми ночі. Таксі приїхало швидко. Влаштувавшись на задньому сидінні, Лера назвала водію адресу і перевела погляд за вікно. Сьогодні вона востаннє танцювала з Владом. Дійсно востаннє. За склом мерехтіли вогні нічного міста, а Лера знову занурилася в спогади.

Випускний бал сяяв яскравими вогнями і Лера танцювала разом з однокласницями. Школа залишилася позаду. Попереду вступ до університету, студентське життя та купа цікавого. У шістнадцять років світ здається особливо барвистим. Темно-синя вечірня сукня ідеально сиділа на фігурі, а висока зачіска з купою шпильок робила ще тендітнішою шию та відкриті плечі. Лера ще ніколи не почувалася такою дорослою і від цього було трохи лячно. Запальна мелодія стихла і діджей оголосив перший повільний танець випускного балу. Лера розвернулася, збираючись виходити з танцмайданчика та одразу побачила перед собою знайому високу постать в чорних штанах і білосніжній сорочці. Дівчина підняла голову і зустріла м’який погляд сірих очей, під яким чомусь завжди було тепло і трохи бентежно.

— Потанцюємо, Леро? — з посмішкою запитав Влад.

Лера кивнула і посміхнулася, поклавши долоні на його плечі. Влад обережно огорнув дівчину обома руками, починаючи кружляти її в повільному танці.

— Ти сяєш сьогодні, — промовив він. — Наче зірка.

— Ти про волосся? — Лера збентежилася. — Це лак з блискітками.

— Лак ні до чого. Ти сяєш сама по собі. Я весь вечір милуюся, — Влад зустрів її погляд. — Ти тут найгарніша.

Щоки налилися рум’янцем і Лера опустила очі. Влад продовжував кружляти її в танці, а дівчина відчувала легкий сум. Вони сиділи за однією партою все своє шкільне життя. Влад був єдиним хлопцем, з яким встановилися по-справжньому дружні стосунки. Лера збиралася вступати на менеджмент. А Влад буде вчитися на психолога. Мабуть, поїде до бабусі у Польщу. Можливо це останній їхній танець і вони знову побачаться лише через багато років… Якщо взагалі побачаться. Лері стало сумно від цієї думки.

— Які плани після школи? — тихо запитала дівчина.

— Бороду відпущу, — спокійно відповів Влад. — Коротку та стильну.

— Все жартуєш? — Лера посміхнулася. — Я про освіту. Обрав університет?

— Ага. Батьки хотіли інший, але я їх переконав. А ти ж не передумала? В політехнічний на менеджмент?