Читати книгу - "Обіцяю бути твоєю, Адалін Черно"

Я замовляю їй ще коктейль і коли помічаю, що їй і справді вистачить, запитую, куди її відвезти.

— А до себе візьмеш? — запитує плутаним голосом. — Мені йти нікуди.

Я тисну плечима. В іншій ситуації я був би радий такому повороту й дорогою додому б розмірковував, як будуть розвиватися події. Зараз я розумію, що вона потребує того, хто зможе їй допомогти. Простягаю їй руку й чекаю, коли вона за неї вчепиться і встане, помічаю, що вона залишає телефон і вказую їй на нього.

— Нехай, — вона відмахується. — Буде подарунок персоналу. Не хочу його брати.

На вулиці саджаю її у свій автомобіль і наказую одному зі своїх хлопців забрати телефон у моїй ВІП-кімнаті. Сьогодні вона самодостатня, повна сил жінка, а завтра, напевно, пошкодує, тому… краще так. Не попросить повернути — викину.