Читати книгу - "Чому ти нас зрадив?, Аріна Громова"

=6=

- Отже, ваше весілля вже наступного тижня? - уточнив журналіст, який брав інтерв'ю.

- Так, - ніжно проспівала брюнетка, особливо тісно притулилася до Давида, буквально повисла в нього на плечі. - Таке щастя. Правда, милий?

- Не бачу сенсу затягувати, - холодно відповів чоловік.

Якщо йому так сильно подобається ця жінка, чому він навіть не дивиться на неї?

Може у Давида взагалі немає серця?

Інакше я не знала, як усе це пояснити.

Йому на всіх плювати. Точно. Це набагато більше схоже на правду.

- Ви ніколи не давали настільки відвертих інтерв'ю, - зауважив журналіст. - Ходять чутки, ніби у вас уже є дружина і діти. Зрозуміло, фотографій у пресі немає, але...

- У мене буде тільки одна сім'я, - твердо заявив Давид. - Та, яку я створю зі Сніжаною.

- Мій коханий, - брюнетка просяяла. - Звісно, у Давида не може бути інших жінок. Що ви таке питаєте? Навіщо нам коментувати плітки?

- Вибачте, але в нас справді є інформація, що пан Арсанов зараз перебуває в процесі розлучення...

Давид перевів погляд на журналіста і той нервово закашлявся. Так, мій чоловік умів закривати всім рот одним поглядом. Дивився він завжди дуже виразно.

- А взагалі, нашим глядачам набагато цікавіше дізнатися про ваші плани на медовий місяць, - Розкажіть, куди ви збираєтеся відвезти свою красуню-дружину після весілля?

- Ми з Давидом вирушимо в тур всією Європою, - радісно заявила брюнетка і ще міцніше обійняла мого чоловіка. - Канни, Ніцца, Альпи. Ми хочемо подивитися все й одразу. Давид дуже зайнята людина, але для мене обіцяв знайти час. Правда, коханий?

- Так, - Арсанов обмежився вельми скупою відповіддю.

Але Давид узагалі ніколи не вирізнявся багатослівністю.

- Нам ще обов'язково потрібно поїхати в Мексику. Моя давня мрія...

- А тебе Арсанов куди возив? - тут же поцікавилася Олена. - Ти чула, де відбудеться їхнє весілля? У готелі "Імперіал"! Дивись, як виходить. На цю фіфу Арсанов узагалі не шкодує грошей. А з тобою він просто розписався. І медового місяця не став влаштовувати. Ще тоді було зрозуміло, куди все котиться. Навіть не знаю, на що ти розраховувала і навіщо стільки дітей йому народжувала.

Наше весілля справді було дуже скромним. Але це ж ми самі так вирішили. Хоча пояснювати це Олені я все одно не збиралася.

Розвернулася та пішла до дітей.

Досить із мене репортажів.

Картина того, як мій чоловік обіймає брюнетку, не виходила з голови. Ком застряг у горлі. Груди звело від дикого болю.

Ми прожили разом не так багато часу, але... у мене все одно в голові не вкладалося, як Давид може поводитися з рідними дітьми подібним чином. Невже йому зовсім наплювати? Невже нічого всередині не смикається?

Пішов на це інтерв'ю. На всю країну розповідає про нову сім'ю, а про нас навіть не згадує. Не здивуюся, якщо він і розлучення оформив за один день. Для Арсанових не існує жодних заборон і обмежень. Як Давид захоче, так все і станеться.

Напевно, адвокат просто не встиг доставити мені потрібні документи. Але нічого. Це питання часу.

Я зайнялася малюками. Це дало змогу відволіктися. Не чула, як Олена та її Лексейчик пішли. Зрозуміла, що їх немає, тільки коли тітка Оля зазирнула в кімнату.

- Ірочко, не відволікаю тебе?

Мої трійнята якраз задрімали.

- Якщо ви хочете обговорити наше спільне проживання, то нічого не вийде, - вирішила відразу сказати як є. - Ми не уживемося. Ви ж самі бачите.

- Ні, я про інше. Ходімо, Ір, трохи поговоримо.

Варто було нам вийти зі спальні, як тьотя Оля стала мене налаштовувати на потрібний їй лад.

- Навіщо ти втрачаєш Арсанова? Не знаю, що у вас там сталося, чому він раптом розлютився і вигнав тебе. Але як ти не розумієш, що такого шикарного чоловіка не можна упускати?

- Ви хіба не чули? У нього тепер нова сім'я.

- Припини, Ір. Мужики буває і не такі номери відколюють. Що ж тепер? Одразу бігти та подавати на розлучення?

- Давид вигнав мене і дітей.

- А що зробила? - здивовано запитала тітка Оля. - Не розумію, чим ти могла його так розлютити? Так, характер у тебе не цукровий. Але він же знав, кого в дружини бере. Ти ж пряма як палиця в цьому сенсі. Ні жіночої хитрості, ні ще чогось такого...

- Тобто ви вважаєте, я сама винна?

- А хто ж іще? - вона навіть рот відкрила. - У парі тон завжди задає жінка. Якщо Давиду щось не сподобалося і він пішов на такий дивний вчинок, то це тільки твоя вина.

- Чудово, - нервово усміхнулася.

- Ір, наплюй ти на свою дурну гордість. Їдь до нього просто зараз. Я поки що з дітьми посиджу. А ти давай, додому рушай. Упади йому в ноги, кричи, плач, благай. Назад попросися. У нього ж серце не кам'яне. Він тебе з радістю прийме. Я не сумніваюся взагалі.

- Ні, - заперечно похитала головою. - Такого точно робити не стану.

- Чому? Не дури...

- Тьотю Оль, досить.

- Гаразд, тоді інакше дій, - насупилася. - Відтяпай у нього половину всього майна. От скільки ви разом жили? Думаю, достатньо. Він зобов'язаний дітей утримувати.

- Мені від нього нічого не треба.

- Та що ж ти за ідіотка така? - розлютилася тітка. - Розумну жінку не слухаєш. Що ти йому все віддаєш?! Йому і видрі цій брюнетистій! Про себе не думаєш? Ну гаразд. Так хоч дітей пожалій! Або почекай...

Вона насупилася і понизила голос до шепоту.

- Чи діти не від нього? Він упізнав і викинув вас? Так усе було?

- Та що ви таке говорите, - обняла себе руками. - Давид мій єдиний чоловік. Звичайно, діти його.

- Тоді звідки в нього сумніви?

- Немає в нього сумнівів, - відійшла від неї. - Він нас без причини вигнав.

- Так не буває.

Я нічого не відповіла, просто повернулася в спальню до дітей.

- Відійду на базар, - кинула мені вслід тітка. - Ненадовго. І потім ми з тобою цю розмову продовжимо. Не думай втекти.

Через деякий час грюкнули двері. І нарешті, я видихнула з полегшенням.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍