Читати книгу - "Тато для двійняток, Галлея Сандер-Лін"

Ярослав був на рік старший і бавив Віолу мало не з пелюшок. Сам ще карапуз, а за нею доглядав. Дружба батьків дала їм можливість зблизитися та стати майже братом і сестрою, як вважала Віолетта, але як зовсім не вважав він. Бо бачив у ній кого завгодно, але вже точно не сестру.

Його квартира знаходилася безпосередньо під квартирою Городецьких, і Яр змушений був регулярно вислуховувати всі їхні сімейні розборки (що поробиш, перекриття в будинку тонкі). А ще постійні потоки моралей, коли Віолі на підвищених тонах черговий раз розповідали, як вона повинна жити, що робити, чого не робити і тому подібне.

Батько забороняв їй дивитися серіали, книги, взяті для прочитання, проходили через нього, куплений одяг теж. Ніяких коротких спідниць і відвертих нарядів! Всі її бальні сукні були дуже закриті і скромні, а рухи і зв'язки виключно «пристойні». Ярославу доступно пояснювали, як він повинен торкатися партнерки, а як не повинен. Загалом, батько вився над дочкою шулікою, але, як виявилося, все одно не вберіг. І було ясніше ясного, на кого виллється його гнів, коли Марк Захарович дізнається стан речей.

– Ярику, – між тим говорила Віола, – дякую тобі, ти дуже хороший, але я... Я ж тебе не люблю і не хочу, розумієш? І не захочу, – добила вона його останньою фразою. – Ти мені друг, майже брат, тому не буде у нас із тобою «стерпиться-злюбиться». Я, напевно, вже більше нікого і ніколи не захочу! – подруга опустила обличчя в коліна, через що її голос звучав приглушено.

– Зате я хочу за двох, і мені цього достатньо! – заперечив він, не маючи наміру здаватися так легко. Якщо вона зараз випурхне з його рук, то це вже назавжди. Не можна дозволити їй віддалитися! – Та й узагалі... Я ж тебе не в ліжко тягну. Хіба щось вимагаю?

– Це ти зараз так кажеш... Яр, тобі потрібна нормальна дружина, яка тебе любити буде, – Віолетта підняла голову і подивилася так... Загалом, краще б не дивилася. – Фіктивний шлюб і чужа дитина... Ти такого не заслужив.

– Ти теж не заслужила бути матір'ю-одиначкою в сімнадцять або під наглядом батька відправитися на аборт! – сказав Ярослав різкіше, ніж мав намір, про що миттю пошкодував, тому що подруга впала в іще більший відчай. Згадка про батьків знову оселила на її обличчі жах.

– Яре, ти не пам'ятаєш, наскільки глибоко у нас в річці під мостом? – пробурмотіла вона.

Хлопець облився холодним потом і ґрунтовно струснув подругу:

– Гей, ти чого там удумала, га? У тебе в животі малюк, не забула? І він хоче з'явитися на світло, дуже хоче! Заради нього живи!

– Ярику, я...

– Віолко, ти знаєш про мою сестру... Я ніколи не стану дядьком і не зможу няньчити племінників. Але цей карапуз, – Яр поклав руку на її живіт, – він повинен народитися!

Віолетта теж притиснула руки до живота поверх його долоні, чергова порція сліз покотилася по її щоках.

– Пробач, маленький, я дурість сказала... – промовила, звертаючись до майбутнього немовляти.

– Віоло, я просто буду поруч, добре? Допоможу з малюком... – продовжував умовляти Ярослав. – А потім розберемося між собою, час покаже.

– Але я ж... Я не можу тобі нічого обіцяти! – сказала в розпачі. – А давати, можливо, помилкові надії...

– Тоді не давай, – хитнув головою він. – Але я в будь-якому разі буду сподіватися, що з часом у нас із тобою все вийде.

– А якщо не вийде? Я просто вкраду роки твого життя?!

Ярослав був їй вдячний за ці слова, вдячний, що навіть у такій ситуації думала про нього, а не схопилася за його пропозицію як за останню соломинку, наплювавши на почуття партнера. Але у той же час її сумніви все ускладнювали.

– Ти і так вже вкрала їх досить, майже все моє життя тільки і робиш що крадеш... – зізнався Яр. – У ліжечку дрібненька лежала, посміхалася і тягнула до мене ручку – ось тоді і почала красти... Думаєш, я б аби кому приносив свої іграшки?! Так що зараз побудь трохи егоїсткою і подумай не про дорослого дядька, а про того, кому тільки належить з'явитися на світло. Що для нього важливо і потрібно.

– Ну який ти дорослий?! – заперечила Віола крізь сльози. – Всього на рік мене обігнав.

– Та вже старший за всіляких учорашніх школярок. Тож досить мені тут перечити! – сказав він удавано суворим голосом. – Ти неповнолітня, тому нам потрібно схвалення батьків.

– Мої тебе все-таки прикінчать, – вона опустила голову і стиснула скроні.

– Не прикінчать. Я ж тебе не кидаю у такому стані, ми одружитися збираємося, – заявив вагомо.

– Гаразд, не прикінчать, але спробують точно...

– Що є – те є...

– Господи, ми з тобою обидва з'їхали з глузду... – судячи з тону, дівчина остаточно здала позиції.

– Ні, це світ навколо з'їхав з глузду, якщо жертву насильства не підтримують, а поливають брудом. А ми з тобою ще бодрячком тримаємося, – Ярослав обняв зазнобу і допоміг їй піднятися, а потім як звичайно відпоював на кухні м'ятним чаєм.

Віолетта сиділа втупившись у чашку, тендінта і вразлива... Він нарізав хліб і стискав рукоять ножа так сильно, що нігті вп'ялися в долоню. Яр хотів би розірвати виродка, який з нею це зробив, порвати на шматки, відірвати причандали і заштовхати в одне місце... Дізнатися б, тільки б дізнатися, хто так по-скотськи повівся. У Ярика були певні підозри, хто це був (вірніше, у кого був мотив), але у той же час виродком міг виявитися і хтось із чужих. І Віолка... Вона справді не знає, хто це зробив, або просто покриває цілком певного гада?