Читати книгу - "Його нагорода, Лія Серебро"

5

- Ну й тортури... - зітхнувши, подумала Анжеліка.

 Пари тягнулися довго, вміст лекцій її зовсім не цікавив, а конспекти записувати було ліньки. На додачу вона не могла знайти організатора концертного заходу, щоб відпроситися для зустрічі з Алексом. Анжеліка постійно думала про Алекса, про його поцілунки, про ніжний погляд його темних очей, про його обійми і про майбутню поїздку.  І мови навіть не йшло про те, що вона не поїде. Вона дуже хотіла, і в глибині душі вже знала, що все вийде. На останній перерві вони зустрілися з Катькою. Розпитавши для пристойності, як у неї справи, Анжеліка перейшла відразу до справи:

- Катерино, розмова серйозна, і мені потрібна твоя допомога, виручиш мене? - підморгнувши, запитала Анжеліка.

- Ну чим зможу... - щось неохоче проятнула Катька.

- На вихідних, хочу з'їздити відпочити на кілька днів до моря, поїду не сама, мене запросив чоловік.

- Ну ось так завжди!" - з обуренням перебила Анжеліку Катька, - "Ніколи нічого не розкажеш, вічно в тебе якісь секрети про мене. А я думаю, що ти як зачарована й таємнича всі ці дні ходиш, думала Вольдемар з'явився, але знаю, ти ж його ні на крок до себе не підпустиш. Так, усе! Розповідай!" - Катя начебто трохи відтанула і приготувалася слухати Анжеліку.

- Здається, я дуже сильно закохана, - серйозно відповіла Анжеліка.

- І хто він? Я його знаю? Він з університету? Де познайомилися? І чи не рано на море? - засипала її запитаннями Катька.

- Ти його бачила. Не знаю, правда чи запам'ятала. Це той ювелір, у якого я збиралася замовити сережки. - сказала Анжеліка.

Катерині здалося, ніби Анжеліка зніяковіла і почервоніла.

- Та йому ж начебто років сорок п'ять! - округливши очі, вигукнула Катерина. Дівчина, яка бувала у бувальцях, була наповал вражена вибором Анжеліки.

- Тридцять п'ять.- заперечила їй Анжеліка.

- Не старий для тебе? Подруга? - поцікавилася Катька.

-Що за забобони? Не заздри - огризнулася Анжеліка. Замість того щоб порадіти за мене, ти намагаєшся мені в чомусь дорікнути. Між іншим, пам'ятаєш приказку? Коханню всі віки покірні. П'ятнадцять років не велика різниця. Як на мене в самий раз. Ох Катя, такого в мене ще не було. Під час зустрічі з ним я щосили намагаюся тримати себе в руках, щоб не показувати, як я божеволію за ним, - розговорилася Анжеліка.

 - Анджи, я рада за тебе!  Нарешті моя скромняшка закохалася по вуха, мене засмутило лише те, що ти не одразу про це розповіла, наче ти не довіряєш мені... - заспокоюючи подругу, сказала Катерина.

 - Так, ну а що від мене вимагається? Яка допомога? Хочеш узяти із собою свою улюблену подругу?" - жартома додала Катька.

-Ще чого! Батькам скажу, що їду з тобою і твоєю групою на практику в інше місто. Батьки перевіряти нічого не будуть. Максимум якщо під час зустрічі з тобою поцікавляться, як пройшла поїздка, тож ти маєш бути в курсі й підтвердити, що поїздка пройшла чудово! - сказала Анжеліка.

- Брехуха! Але ця брехня в ім'я порятунку!" - засміялася Катька, - "Можеш не хвилюватися, якщо подзвонять раптом і запитають, ти зі мною! Твій план як завжди надійний і безпрограшний!" - похвалила її подруга.

- Я не буду сьогодні на концерті. Якщо не відпрошуся, скажи що-небудь за мене організатору.- додала Анжеліка.

 Дівчата попрощалися й Анжеліка зі спокійною душею та передчуттям зустрічі з Алексом вирушила на останню пару. Ще кілька годин і вона побачить його! Після пар він чекав її біля університету. Вони пообідали в затишному ресторанчику, і другу половину дня до пізнього вечора гуляли парком. Анжеліка, незважаючи на те що Алекс пручався, таки вмовила його відвідати кілька веселих атракціонів. А на завершення була романтична прогулянка на тому ж катері. Щоразу, розлучаючись на ніч, пара наче не могла надихатися одне одним. Здавалося, Алекс не хотів відпускати від себе дівчину ні на секунду.

 Наближалися вихідні. Анжеліці, благополучно, не викликаючи підозр, вдалося відпроситися у батьків. Вона була впевнена, що Катерина її підстрахує. Анжеліка зібрала невеличку валізку в дорогу, в яку поклала трохи косметики, змінний одяг . білизну і купальник.

- Купальник навіщо? - поцікавилася мати.

- Якщо з'явиться вільний час, можливо ми сходимо до моря, - уважно подивившись на неї, сказала Анжеліка.

- Будь розумничкою і поводься добре.- сказала їй мати на прощання.

- Я там скинув тобі гроші на витрати, ні в чому собі не відмовляй. Проведи час із користю!" - наставляючи Анжеліку, крикнув із сусідньої кімнати батько.

- Спасибі, татку!" - вона підбігла до батька і поцілувала його.

Алекс уже чекав її біля під'їзду. Мати проводжаючи доньку, виглянула у вікно:

- Здається, в Анжеліки з'явився персональний водій. - побачивши як Анжеліка сіла в машину, повідомила вона батькові.

- Найімовірніше, один із її однокурсників!" - спокійно зауважив батько.

- Нині кожен другий, якщо не перший має свій автомобіль, Марго, та й зрештою, наша донька може мати своє особисте життя, вона вже досить доросла. І якщо це так, то гадаю, всьому свій час і ми все дізнаємося, - відповів їй батько. Батько довіряв дівчинці і  вірив, що її донька досить вихована і порядна.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍