Читати книгу - "Давай одружимось, Уляна Пас"

- Я знала, що ти будеш проти. Тому все так, - сухо відповідаю. 

- Думаєш,  я повірю у те, що ви закохані? - сичить батько. - Ще вчора у тебе навіть хлопця не було! Вирішила помститися мені, так? Це через Єву?

Ну ось, і навіщо було згадувати мою мачуху зараз? Я ж і так стримуюся з останніх сил. 

- Я кохаю Максима, зрозуміло? - забираю свою руку з руки Коршуна й швидко наближаюся до батька. - Чому ти маєш право одружуватися з жінкою, яка мені не подобається, а в мене такого права немає?! 

- Юль… - здається, батько таки розуміє, що відбувається. Він сам загнав нас обох у пастку своїм бажанням одружити мене. Звісно, він вважав, що я вийду за Вадима і всі будуть в шоколаді. Всі, крім мене. Але сталося зовсім не так. Цікаво, чи готовий татко дотримуватись свого слова і передати мені управління фондом? Я ж послухала його і стала дружиною! 

- Ми краще підемо, тату, - відступаю на крок і відчуваю себе вичавленим лимоном. Не так я уявляла собі все це. - Тобі варто змиритися з таким станом речей. Завтра ми з Максом прийдемо до тебе на свято. Там і поговоримо. 

- Ви просто так все це залишите? - обурено вигукує Вадим і з ненавистю розглядає мого чоловіка. 

- Ходімо. Зараз ми вже нічого не змінимо, - відповідає батько й розвертається, щоб піти геть. 

Я бачу його опущені плечі і розумію, що люблю його. Все ж таки батько - єдина дорога мені людина. Але він сам винен у тому, що сталося. Якщо фонд таки дістанеться мені, я все йому розповім. А якщо ні, розчаруюся у ньому повністю.  

- Твій батько не в захваті, - говорить Макс, коли двері знову зачиняються, а ми залишаємося самі. Ніка та Кирило також пішли, а от мені щось зовсім не хотілося покидати цей зал і ступати ногами у жорстоку реальність. 

- А ти думав, що він від щастя до неба стрибати буде? - фиркаю. 

- Ходімо. Треба відсвяткувати наше одруження, - Макс ігнорує мій випад і впевнено бере за руку. Ми покидаємо зал не так, як усі наречені. У наших очах немає щастя… І кохання там не горить. Хочеться додому, налити собі вина й насолоджуватися самотністю. 

- Давай на сьогодні припинимо все це, - зупиняюся на сходах і забираю свою руку з руки чоловіка. Він хмуриться, але нічого не говорить. Напевно, чекає моїх пояснень. - Зустрінемося завтра і домовимося, як бути далі. 

- Як скажеш, - несподівано погоджується Коршун. Цікаво, з чого це така доброта? Можливо, бачить щось в моїх очах, або ж просто дає час змиритися з тим, що тепер все буде інакше. - Тільки завтра зранку я чекаю від тебе дзвінка. Ось!

Максим передає мені свою візитку, а я не можу втриматися від фиркання. Ми одружилися щойно, а в мене навіть номера його телефону немає. 

- Обов'язково наберу! - розтягую уста в усмішці й, не прощаючись, прямую до Ніки, котра вже чекає мене біля своєї машини. - Підвезеш в одне місце? Треба тачку свою забрати. 

Подруга погоджується без слів. Я відчуваю на собі погляд Макса, коли сідаю у салон автомобіля. Не втримавшись, махаю йому рукою на прощання, хоча більше хочеться показати середній палець. 

- Думаєш, батько довірить тобі фонд після такого? - запитує Ніка, поки їдемо туди, де залишилася моя машина. 

- Він обіцяв, - знизую плечима. - Якщо ні, я остаточно в ньому розчаруюся.

- Ти зламала його плани. Він то думав, що ти вийдеш за Вадима. Саме тому й поставив умову з одруженням. 

- Я не зобов'язана виходити за того, хто мені неприємний, - бурчу.

- А Коршун приємний? - усміхається подруга. - Він, звісно, гарний і весь такий таємничий. Але мені здається, що у нього і своя вигода є. Не боїшся потрапити у чергові неприємності? Ти ж не знаєш його зовсім.

- У нас буде чотири місяці, щоб познайомитися, - хмикаю. - Коршун мене дратує, але неприязні немає. Думаю, ми зможемо якось прожити цей час і не повбивати одне одного. 

Автомобіль зупиняється у дворі, де я залишила свою Ауді, і з Нікою доводиться попрощатися. На мене здивовано поглядають жителі прилеглих будинків, коли бачать у весільній сукні. Сідаю за кермо своєї машини, але завести двигун не встигаю. Телефон сповіщає про нове вхідне повідомлення, і я одразу дістаю його з сумки. 

"Чекаю на тебе вдома. Треба серйозно поговорити."

Ну ось, татко вирішив не чекати до завтра. А що, можливо, це й на краще!  Навіщо тягнути? Просто сьогодні і дізнаюся, чи готовий батько дотримати свого слова. Не дарма ж я все це зробила!