Читати книгу - "Подвійна помилка мільярдера, Тала Тоцка"

Він справді багато часу приділяв бізнесу, але як може бути інакше, якщо йдеться про сімейний капітал?

«Добре, я попрошусь до батька рядовим керуючим, у мене буде восьмигодинний робочий день, два вихідні на тиждень і три тижні відпустки на рік. Стабільна зарплата та премії, — відповів він коханій, — хочеш?»

Злата так не хотіла. Вона звикла, що Артем оплачує рахунки із модних магазинів, робить дорогі подарунки та утримує її машину. Але на якомусь етапі цього стало замало.

Злата так часто почала зачіпати цю тему, що навіть батьки помітили.

— Ти що, зібрався одружитися, любий? — спитала мати із властивою їй прямотою. — Не поспішай, подумай. Ну, яка з неї дружина? Твоя Злата як гаманець. До якого звик і який шкода викинути. Начебто виглядає як новий, але насправді вже морально застарілий. Віджив своє, як кажуть.

Таке протистояння було цілком у дусі пані Асадової. Артем швидше здивувався б, якби було навпаки.

Але те, що Злата сама не бачить себе в ролі дружини, він цілком усвідомлював.

Вони мали разом зустрічати Різдво. Злата приїхала до Артема, але напередодні йому довелося терміново відлетіти до Фінляндії. Почався снігопад, рейс затримали на невизначений час. Він написав коханій, що мінімум на добу, але вже за кілька годин оголосили посадку.

Коли Асадов, втомлений і злий, ввалився до будинку, там нікого не було. Телефон Злати не відповідав, повідомлення не проходили.

Коли на його телефон із невідомого номера надійшло повідомлення з адресою та номером готелю, Артем спочатку вирішив, що його надіслали помилково. А слідом прийшло відео з браслетом, що лежить на тумбочці, і звуками води, що ллється в душі.

Він одразу поїхав у готель, хоч і розумів, що все заздалегідь сплановано. Не став слухати плутаних виправдань тепер уже колишньої дівчини, зате зламав ніс тепер уже колишньому другові.

Злата спершу кричала, що він сам винен, бо покинув її одну. Потім плакала і вибачалася, валила все на Гордєєва.

Артем стис келих так, що той дивом не тріснув. А думав, що забулось...

— Ні, Назаре. Злата мене більше не цікавить.

Друг підняв руки нагору, показуючи, що закриває тему.

Коли розходилися під ранок, єдиними, хто стійко тримався на ногах, були майбутній молодий та Асадов.

***

Він учора пізно ліг, а все одно прокинувся о сьомій. Звичка. Життя в готелях починається рано, і для Артема було справжнім подвигом навчитися підніматися о п'ятій ранку. Зате потім довелося переучуватися, щоб прокидатися хоча б на дві години пізніше.

Він сів у ліжку і втупився у вікно. На душі було бридко, у грудях переверталося щось слизьке й гидотне.

Але що?

Вчора молодята виглядали щасливими, сяючими та закоханими. Наприкінці вечора їх проводили до оздобленого квітами лімузину. Ліля через плече кинула букет подружкам, і вони з Назаром відлетіли до весільної подорожі на острови.

Чому тоді його так нудить?

І відразу свідомість безпомилково видала відповідь — Злата. Все, що пов'язано з нею, викликало такі почуття.

Навіщо вона взагалі до нього підійшла?

Непотрібна зустріч, безглузда розмова.

Те, що саме вона зловила букет нареченої, його лише розлютило. А вона ховала обличчя в букеті і пильно стежила за ним з-під опущених вій.

Тільки тепер все виглядало дешево та награно. Чому Артем раніше не помічав, як багато в ній фальшу? Чому вірив, що таким і має бути справжнє кохання?

Немає ніякого кохання, все це нісенітниця. Є симпатія, сексуальний потяг, пристрасть. Зрештою, звичка та прихильність, яка виробляється з роками. Як у батьків.

Артем упав назад на подушки і заплющив очі. Перед ним одразу виникла Злата, якою він її вчора побачив. Крихка, тонка і болісно беззахисна.

Вона стояла серед подружок нареченої в пудровій сукні, яка їй дивно личила. У ньому вона здавалася ще більш повітряною.

Його це одночасно захоплювало та дратувало. Весь вечір Асадов намагався не стикатися з колишньою подругою, але вона із завидною завзятістю опинялася поряд. Це вже було схоже на якийсь тупий квест.

Він попрощався з друзями і попрямував до таксі, що чекало на стоянці, аж тут його гукнули.

— Тьом. Артеме, зачекай!

Можна було не зупинятися, але Артем зупинився. Поспіхом обернувся. Злата підбігла і нерішуче завмерла на відстані півтора метра. Мабуть, щось у його обличчі її зупинило.

Він не питав, не з'ясовував. Просто мовчки чекав. І вона мовчала.

Артем дивився на вії, що здригалися, на красиво покладене волосся, на напіввідкриті губи і боровся з роздратуванням.

— Якщо тобі нема чого сказати, я піду, — сказав він, і дівчина схопила його за лікоть.

— Ні не йди. Я... — вона затнулась. — Я хотіла тобі сказати... Запитати... Ти мене більше не кохаєш, Тьомо?

Якби вона почала виправдовуватися, звинувачувати його та захищатися, він просто сів би у таксі та поїхав. Але цей прохальний тон, вологі блакитні очі та тремтячі губи вибили всю злість. Вибили та спустошили.