Читати книжки он-лайн » Сучасний любовний роман 💑💕📚 » Я втомився від тебе, Надія Борзакова

Читати книгу - "Я втомився від тебе, Надія Борзакова"

136
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 22
Перейти на сторінку:

Перевдягнулась у звичайний одяг, розпустила довгу косу, розчесала волосся. Воно в мене кучеряве від природи – справжнє лихо. Зате після коси виглядає класно - ціла копиця акуратних завитих локонів.

Вийшла надвір і не повірила своїм очам. Точнісінько, як того ранку кілька днів тому, біля чорного позашляховика мене чекав з квітами Сорокін. Тільки тепер це були білі півонії.

Серце-зрадник стало стукати швидше, а в животі наче метелики прокинулися, розмножилися і почали радісно пурхати.

- Я скучив, Оленко, - сказав, підходячи до мене. - Що дивишся? Подумала, що все злився?

- Я взагалі про вас не думала, - брехня прозвучала дуже жалюгідно.

Чоловік простягнув мені квіти. Коли забирала їх, навмисне спіймав мою руку і затримав у своїй. Потрібно було б висмикнути, але цього не хотілося. Завжди б відчувати тепло його сильних пальців на шкірі.

- Ось, дивись, - поліз у кишеню штанів і дістав складений вчетверо листок А4, - це моя виписка. Я все, більше не пацієнт лікарні, в якій ти працюєш. Тож ніякого порушення ділової етики. Сніданок?

Сніданок. Це навіть не обід та не вечеря. Що такого, якщо ми просто проведемо разом трошки часу? Поспілкуємось. Це нічого не означає і ні до чого не зобов'язує. Нема чого кожну зустріч вважати побаченням і завжди класти в сумочку фату. Останню фразу я в книжці про стосунки вичитала, і вона мені дуже сподобалася.

- Я приїжджатиму сюди щоранку, поки ти не погодишся, - промовив тим часом Сорокін. - А ще краще сидітиму під дверима цілодобово без сну та відпочинку.

- Вам не можна не спати, Володимире. У вас струс…

- Ось! Ось і я про те. А мій улюблений маленький лікар не дозволить, щоб я завдав шкоди своєму здоров'ю, правда?

Улюблений? Він правда це сказав чи мені почулося?

- Лише один сніданок. І все, більше нічого, – випалила я.

- Мені достатньо і цього, - ставши боком він запропонував мені взяти себе під руку, - Поки що.

Саме так і було. Йому стало достатньо одного сніданку, щоб я закохалася остаточно та безповоротно. У те, як він дивиться, як говорить, як смішить мене до сліз. Жаль, тоді я цього ще не знала. Не могла знати, що краще мені було тоді піти. Краще б не йти з ним снідати і в принципі не дозволяти наближатися до себе… Шкода…

- Тільки не кажіть, що ви за кермом!

- Та ні, що ти! З водилою їжджу. Я ж не настільки відбитий. І на “ти”, будь ласка, Оленко.

Ім'я моє він промовив повільно, ніби катаючи літери на язику, смакуючи їх. Спіймав мою руку, сплів наші пальці і по всьому тілу розлилася хвиля тепла.

Почуття, що мене вперше взяв за руку хлопець! Жах!

Галантно відчинивши мені двері машини, Сорокін допоміг влаштуватися на задньому сидінні. Я привіталася з водієм, а він з усмішкою відповів на привітання. Як дитина у музеї, я почала розглядати салон. Дорогий, стильний, кожна деталь панелі приладів відполірована до блиску, а сама вона виглядає як в якомусь космічному кораблі. І пахло у салоні смачно. Шкірою, гарним парфумом. Іншим життям.

Але коли Вова сів поруч і знову взяв мене за руку, я забула про все на світі. Зник дорогий салон, зник підтягнутий водій за кермом. Залишилося тільки тепло сильних пальців, що ніжно погладжували мою руку і вогненний погляд горіхово-карих очей, що обпікав моє обличчя.

 

1 ... 7 8 9 ... 22
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я втомився від тебе, Надія Борзакова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Я втомився від тебе, Надія Борзакова"