Читати книгу - "Особливо небезпечний , Ніколь Кові"

КЕМЕРОН ТЕРНЕР

Голова страшенно боліла, та я все ж слухав Шелбі і його нісенітниці про Різдво. Мені було байдуже до цього всього і я терпів це рівно стільки, скільки зміг.

-Шелбі, відвали, серйозно. Я не в настрої.-врешті гаркнув я і встав зі старого дивану друга.

-Ніби ти буваєш в настрої.-закотив очі рудий і я звів брови докупи, показуючи йому, що зараз краще не жартувати зі мною.

-Я ж можу і вдарити.-серйозно гаркнув я і Шелбі розвів руками, мовляв: то вдарь. А я б із задоволенням це зробив.

-Як тобі хочеться когось вдарити - повернись до боїв. Там хоч гроші платили.

Я штурхув друга в плече і пройшов повз нього до виходу, натягуючи куртку. З мене було досить його марних повчань. Після клубу страшенно боліла голова, крім того я був незадоволений тим, що базікали про мене хлопці. Я був головним, тому дозволити ставити під сумніви будь які мої рішення, я не міг. Особливо ті, що стосувались Керр...

Подейкували, що вона повія і я закохався у зрадницю, та це була не їх собача справа, тому я збирався покласти цьому кінець.

-Куди ти йдеш?-не вгамовувався Шелбі.

-Заїду до хлопців, а потім планую навідати татуся і поставити його до відома, що претендую на свою частку в бізнесі.-кажу я і рудий киває. Він не підтримує цю ідею, та мені байдуже.

-А як щодо паперів?

-Інес вже привела все до ладу.-повідомляю я.

Дивно що якась там подружка Шелбі стала моїм особистим секретарем, та я не проти звалити всю роботу на когось.

-Гаразд, як знаєш.-тисне плечима Шелбі. Я хапаюсь за дверну ручку, дивуючись, чому друг відклав покупку будинку як планував раніше, до кращих часів. Не зручно їздити щодня з Норботтону в Паял, до того ж я не хотів щоб Шелбі лишався тут, коли має змогу жити розкішним життям.

Та ці думки були на другому плані, бо єдине, що мене зараз по справжньому турбувало, це Керр.

-Є ще дещо, Шелбі.-кажу я, зупинившись і хлопець уважно слухає. Я не повертаю до нього голови, стискаючи в руці ключі від мерседесу і борючись з бажанням вдарити когось.-Ніхто не може підходити до Софі. Взагалі.-кажу я і друг знервовано йде за мною на вулицю. Він зводить брови і напружується.

-В якому сенсі?-не розуміє рудий. Я всідаюсь в своє стареньке авто і заводжу двигун.

-В усіх сенсах.-відповідаю я. Серце боляче тисне і в легенях ніби не вистачає повітря, коли я про неї говорю.-Якщо вона не зі мною, то ні з ким.-гарчу я і зачинивши дверцята авто, виїжджаю на дорогу.

Щось дивне палає в мені. Біль, ненависть і... і щось ще. Щось, що не дозволяє мені проїхати повз старої квартири, де спалахнули усі ті почуття. Де я вперше відчув яка ж вона на смак, моя пташка. Як це відчувати її поцілунки, її руки. Це місце, де все почалось і певно де все скінчилось.

Я зупиняю мерседес в своєму дворику, паркуючи його під кремезним деревом. Тут досі висить моя груша, з якою я тренувався перед боями. Все навкруги засніжене, а доріжка до будинку не розчищена. Лише видно сліди маленьких ніжок, які ведуть у дім.

Ох, Софі...

Я прямую до дверей, навіть не розуміючи навіщо.

В цій квартирі ми були щасливі...

Обережно відчиняю незамкнуті двері і хитаю головою. Це вона в мене навчилась лишати їх відчиненими. А дарма. Тепер ти сама, крихітко. Нема кому тебе захистити.

Тихо проходжу в коридор, насолоджуючись запахом Керр, який панує тут усюди.

Нічого не змінилось. Все на тих самих місцях, як було тоді, коли ця квартира була моєю. Нашою...

Спершись плечем на дверну коробку, я стою в проході спальні, дивлячись на ліжко. Тримаю руки в кишенях джинс, щоб не піддатись почуттям і підійти ближче, щоб торкнутись.

Софі спить в моїй футболці, закутавшись в ковдру. Її тепер коротке волосся розкладене на моїй подушці, а довгі вії кидають тінь на обличчя.

Я роблю крок вперед і вагаюсь, та все ж щось в середині мене змушує йти вперед. Я сідаю на край ліжка, від чого матрац прогинається, та не видає жодних звуків, легенько торкаюсь її обличчя подушечками пальців, прибравши волосся. Важко змиритись, що воно таке коротке порівняно з тим, що було. Ніби пташка відрізала не волосся, а якусь останню надію.

Софі легенько зітхає крізь сон і торкається моєї руки, не розплющивши очей. Ніби марить...

-Кем...-шепоче вона, досі перебуваючи в якомусь іншому світі. Її голос болісно віддає в середині мене.

-Так.-шепочу я, хоч і розумію що вона спить.

-Я не зраджувала, коханий...-обривчато каже вона і я киваю. Хотів би я в це вірити, та мої очі бачили зовсім інше.

Бачили як Керр обіймала Тайлера за плечі, як він притискав її до себе, хоча не мав на це жодного права. Вона стояла поряд з ним навшпиньках, була не проти.

Я стискаю губи в одну рівну лінію. Ця картина не йде в мене з голови, тому я так само тихо як прийшлов, йду.

Щойно свіже зимове повітря вдарило в мій ніс, я оговтуюсь, проводжу руками по обличчю і дістаю з кишені цигарки, підкуривши одну.

Дим робить мої ноги ватними, а голову чумною. Я мовчки йду в машину, опустивши погляд.

Все ж я маю важливіші справи, ніж дивитись на дівчину, яка мені зрадила.

Дівчину, до ніг якої я хотів покласти цілий світ.