Читати книгу - "Доньки-матері, або як (не) завагітніти від зятя., Нонна Задніпряна"

– Не знаю… Багато чого, так і не згадаю…

– Подуріли зовсім! 

Соня Сергіївна сердито зиркнула на чоловіка і вибігла з палати. Сергій потрусив за нею. Вони пробігли весь коридор і побігли вниз по сходах.

– Ви куди? – нарешті не витримав Сергій.

– За медсестрою. Треба зробити промивання шлунка. 

– А може я допоможу?

Соня Сергіївна раптом різко зупинилася. Вона важко дихала і гнівно дивилася на Сергія, і нарешті видохнула: 

– Слухай, іди звідси! Швидко!

– А з нею все буде добре?– невгамовувався Сергій.

– Якщо ти не заберешся звідси прямо зараз, я взагалі не знаю, що з вами обома буде!

Сергій мовчки розвернувся і побіг назад у палату.

За пару хвилин прибігла й Соня Сергіївна разом з медсестрою. Перед собою вони штовхали візка з ношами.

– Ти ще тут???

Сергій кулею вилетів з палати. Крізь шпарину він побачив, як жінки вдвох підхопили Карину й вклали на візка. Сергій здивувався, наскільки злагоджено діють ці жінки. “Які ж в них сильні руки! Така як зарядить у щелепу – мало не буде…” Він похапцем чхурнув у оглядову, й причинив за собою двері.

У тусклому світлі настільної лампи жовтів журнал, на якому здавалося залишилася вм’ятина від обличчя  Соні Сергіївни.

Чоловік підійшов до столу. Вранішня сцена із переляканою Кірою в оглядовій, раптом виплила перед його очима. Кіра сиділа от тут, на кушетці, і в очах неї застигли і жах і благання одночасно… “Чого це вона так перелякалася? Якийсь страшний діагноз? Може онкологія? Було б непогано… принаймні захапати її фірму стало б значно простіше… Та навряд мені так повезло… Навіть цікаво…”

Сергій перегорнув сторінку і провів пальцем по стовпчику прізвищ:

– Чудновська… Чудновська Карина… Чудновська Кіра… вік – 46 років… 18 тижнів… Що???

Він ще й ще перечитував цю строчку, Потім склав у голові цифри й дати, потім порахував на пальцях… Врешті відкрив на смартфоні календар і перерахував по календарю – все збігалося. Кіра вагітна від нього. А може не від нього? Він перебрав усі відрядження вікенди, свята – вони скрізь і весь час були поруч. Третього між ними бути не могло. Але ж чому вона мовчить про це? Дійсно, чому? Щоб не травмувати Карину? Мабуть. Але чому не сказала мені? А що я… Я їй непотрібний… Але ж дитину вона чомусь вирішила залишити? Нашу дитину... Мою дитину… То це ж, врешті-решт, зовсім не погано!”

Сергій повеселішав. Він схопився з місця, вибіг навшпиньки до коридору й підкрався до маніпуляційної. Крізь двері було чутно сміх Карини, та напів жартівливе бубукання медперсоналу. Сергій зміг розличити тільки слова “корова” й “жерти”, і задоволений вибіг з лікарні.

Він завів свою “беху”, включив пічку і від'їхав на сидінні до упору, так щоб з комфортом витягнути ноги. Потім дістав телефон і набрав Кіру.

Телефон довго не відповідав, але нарешті Кіра взяла трубку, і він почув її стурбований голос:

– Слухаю…