Читати книгу - "Екстремофіл, Алан Кервін"

▿ 3 ▵

Стоячи на платформі поруч із капсулою, у якийсь момент Аян також почув стукіт ізсередини. Він спохмурнів і насупив брови.

— Хтось там нервує, — дещо напружено осміхнувся він і поглянув на всіх, хто стояв внизу. — Ану, хлопці, відійдіть на кілька кроків, станьте на поріг, — звернувся до підлітків, а потім поглянув на старших: — Бобе, Уно... — він замовк, обмірковуючи, як краще вимовити наступну фразу, гмикнув і продовжив: — Візьміть капсулу на приціл про всяк випадок.

Лялечка, хоч до неї ніхто і не звертався, також звела руки, і з кожної з’явилося по дулу.

Боб, який стояв до кіборга найближче, дивлячись на Аяна, приклав руку собі до шиї, той ледь помітно кивнув, і Боб, ступивши крок до Лялечки, повернув тумблера на її спині. На їхнє щастя, вона тепер була робочим кіборгом, тож вимикач не був прихованим, як у бойових моделей.

— Ой, як так вийшло?! Який я незграба! — вигукнув Боб. — Здається, я прикладом випадково зачепив вимикач Лялечки!

— Потім увімкнемо, зараз ніколи, наводь зброю, — буркнула йому у відповідь Уна.

Вони знали, що хоч кіборг і вимкнений, внутрішні акумулятори все одно дозволяють Лялечці фіксувати все, що відбувається довкола. Час від часу вони влаштовували подібні вистави, коли треба було щось зробити без її участі.

Марія відійшла до своїх вихованців і затамувала подих, коли Аянова рука лягла на механізм дверцят. Ручка провернулася доволі легко, і вже за мить дверний механізм засопів, дверцята відхилилися і повільно поповзли вгору. Глухий стукіт із капсули стало чути краще, і всі присутні напружилися.

Тьмяне світло від вивіски «Кабанячої голови» освітило голі гострі коліна людини, що сиділа всередині, далі з’явилися худі руки, які нерухомо лежали на підлокітниках, пристебнуті ременями, згодом усі побачили ребра і висохлу впалу грудину, худу шию і голову, зафіксовану широким паском до підголівника, за яким мерехтіли вогники різних датчиків, переважно червоні. Худе обличчя виглядало відразливо: щоки запалі, губи стиснуті, очі заплющені. Ну справжня тобі мумія, тільки без бинтів. Усе тіло «мумії» було покрите датчиками, і дроти від них тягнулися кудись вниз, під ноги, звідки й долинав наполегливий стукіт.

— Хто це? — прошепотів Бо́рис, приголомшено дивлячись на людину в капсулі.

— Як я бачу... це — чоловік, — відповів Аян, зазирнувши збоку, намагаючись розгледіти, що ж там стукає.

— А чому він блищить? — подав голос Стефан.

— Бо... — Аян обережно наблизився до тіла в капсулі й примружився, аби переконатися в тому, що зір його не зраджує, — він заморожений.

— Заморожений?! — вражено вигукнув Пітер і, зійшовши з порогу, підійшов до платформи. — Точно заморожений... здуріти можна, — прошепотім він собі під носа.

— Так. І, мабуть, давно, бо, дивися, як вимерз. Якось мені в молодості доводилося бувати на продуктових складах стратегічних запасів, то там, знаєте, коров’ячі туші за роки заморозки вимерзали до розміру кози, але виморожених людей я досі ще не бачив. Гм, — він потер перенісся і знову зазирнув під ноги «мумії» в капсулі, цього разу сміливіше. — Ага, ось хто тут стукає.

Аян запустив руку всередину й дістав півкулю на коліщатках, з’єднану з капсулою широким блискучим шлейфом. Вона час від часу вібрувала, а на її випуклій поверхні знаходився екран, який періодично спалахував червоним написом із якимись цифрами.

— І що це таке? — запитав Стефан, також підійшовши до платформи.

— Уявлення не маю, — знизав плечима Аян і знову поглянув на замороженого чоловіка, потім схилився і просунув руку між дротів до металевого жетона, що висів на його шиї. — Зараза, примерз. Не можу взяти.

— І що нам із ним робити? Розморожувати? — запитав Боб, опустивши гвинтівку, адже заморожений та ще й прив’язаний чоловік навряд чи становив загрозу.

— Ну, доведеться розморозити, бо інакше тіло звідси не витягти.

— А капсула прикольна, я б її собі залишив, — сказав Пітер, розглядаючи мерехтливі вогники.

— Буде де з малими гратися? — усміхнувся до нього Аян.

— Ну, не знаю, чи гратися, але я б її дослідив. Цікава річ.

Аян ще раз навів на капсулу сканер і кивнув:

— Цікава і, як і очікувалося, він не заразний.

— Але мертвий, — зітхнула Марія. — Я можу забрати його на ферму і там поховати як слід. Завантажите капсулу мені на пікап?

— Треба увімкнути Лялечку, — сказала Уна і повернула вимикач на спині кіборга.

За мить на Лялечці спалахнули вогники, очі засвітилися, і вона обернулася до Боба.

— Ще раз так зробиш — я на тебе ображуся, — прогримів її голос.

— Пробач! Я випадково, чесне слово!

— Не вірю, — вона відвернулася, пішла до капсули і, ставши одразу ж за Пітером, просканувала заморожене тіло. — Ти мав рацію, Аяне, вміст капсули не заразний.

— Цікаво, для чого його заморозили? — запитав Бо́рис, який не наважувався підійти до платформи, і так і лишався стояти на порозі.

У цю мить із бару вийшов захмелілий відвідувач і, втупивши погляд у капсулу, запитав:

— О... а що це таке?

— Інсталяція на Хелловін, — відповів Аян, поклав напівсферу назад і штовхнув дверцята, щоб їхали вниз.

— А, зрозуміло, — труснув головою відвідувач.

— Іди, іди, не підглядай, а то буде нецікаво, коли прийде час, — махнув йому Аян і той, озираючись, пішов собі далі вздовж вулиці в бік центра.

— Лялечко, завантажиш мені капсулу на пікап? — звернулася Марія до кіборга.

— Так, звісно.

Розмістивши капсулу в кузові, Лялечка зафіксувала її ременями і сказала:

— Гармату завтра поверну на місце.

— Добре, дякую, — кивнула Марія і поглянула на Аяна, який зійшов із платформи.

— Ми завтра ввечері всі до тебе навідаємося, принесемо, чим розбагатіємо, — сказав він, озирнувшись на своїх спільників.

— Аяне, а чому ти не привіз мого Макса? Чому лишив там?

— Це... було трохи проблематично, — повільно проговорив Аян і підтис губи.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍