Читати книгу - "Сплетіння долі, Аріна Спел"

6

Два тижні пройшли досить буденно і монотонно. Ми, по можливості, уникали один одного. Навіть ночі, що ми були змушені проводити разом, проходили в мовчанні .Він дуже змінився за цей час. Набрав вагу. Його тіло стало майже досконалим. Риси обличчя стали ще більш привабливими. Весь  свій вільний час він проводив в саду, допомагав старому робітникові. Привів до ладу басейн, літо вже по тиху розпочиналося, за деякий час це стане приємною розвагою.

Одного разу я помітила, як він обпершись на паркан мило розмовляє з дівчиною, що з ранку приносила нам хліб і свіжу випічку. Посміхається їй . Та в свою чергу заграє з ним. Її вбрання дещо змінилося останнім часом, стало більш відвертим. Декольте, зачіска. І чого це все мене дратує? 
За звичним, мовчазним сніданком, я перша порушила тишу.

-Розумію, що твоє особисте життя мене не обходить. Але не виставляй це все на показ. Поповзуть плітки, про те, що ти на моїх очах залицяєшся до інших. Зустрічайтеся потайки. 
Він аж поперхнувся. 

-Ти про кого взагалі? 
-Про ту юну леді, що застрибнула б на тебе проста там, біля паркану.

-Я нічого такого не помітив.

-Ще скажи , що цицьок її не помітив. Їх видно через весь сад, навіть мені.

-Дякую, що звернула увагу. Наступного разу придивлюся уважніше.

Захотілося подряпати йому обличчя. Це ревність? З чого б це? На якому праві? 
- Вам лист.

Я навіть не помітила , коли увійшла служниця. Вона стояла, тримаючи в руках срібну тацю, на якій стояв білосніжний конверт.

Коли я почала читати , і без того поганий настрій покотився в прірву.

»Люба Ксеніє, вибач що так довго не відвідувала. Чекала на запрошення. Але, бачу, що не дочекаюся. Тому вирішила набратися нахабства і сама себе запросити в гості. Буду на сьогоднішню вечерю. Твоя подруга, про яку ти забула, Астрід.«

От цього мені й не вистачало до повного щастя. Це стерво і колишня Ксенія були варті один одного. Обидві егоїстичні, жорстокі і зухвалі. Єдиною розвагою було обговорення чоловіків і пліток, а також крамниці. 
Я важко здихнула , підперла голову руками.

-Щось сталося?- спитав Семюель.

-Так. Сьогодні, на вечерю, прибуде моя подруга. Леді Астрід. Тобі треба буде зіграти свою роль належним чином. Не можна допустити ніяких пліток. А вона це вміє. 
-Так, леді, як накажете. Я лише ваш раб. Чи я можу ослухатись.

-Не починай, ще зарано вдавати покірність.

-Хіба я вдаю ?

-Хіба ні? Оскільки ми вже розпочали розмову, я хотіла попросити тебе ще про дещо. В підвалі є старий , занедбаний спортзал. Якби ти мав бажання, то наведи там лад. Добре?

-Моє бажання не потрібно. Досить наказу.

-Я прошу, а не наказую . А ти як знаєш. 
​​​​​​-Я можу також займатися там?

-Звісно. Ти знаєшся на цьому? Мені потрібен тренер. Думала найняти когось. Але якщо тобі неприємно я знайду людину.

-Я впораюсь. Ти з казала, що зайві очі не потрібні. 
Мені не потрібен ніхто інший. Але про це тобі знати не треба. Я не обманювала себе. Цей чоловік приваблює мене. Дуже. Ночі, які ми проводимо разом, дедалі більше стають схожі на тортури. Я роздивляюся його, коли він спить. Те, як здіймаються його груди під час дихання, його обличчя таке безтурботне і прекрасне в цей час. Його запах. Це, взагалі, окрема історія. Він переслідує мене по всюди. Хвоя і цитрус засіли в моїх легенях. Стали моїм особистим наркотиком. Інколи ледь стримую бажання підійти і поцілувати . Але думка про те, що він відштовхне мене, скривиться від огиди, або ще гірше, відповість з почуття обовʼязку, пересилюючи себе, нестерпна. Вона ріже мене по живому. 
Треба знайти собі коханця. Розірвати ці дивні нитки, що сплелися між нами. Вірніше, тягнуться від мене до нього. Бо йому байдуже на мене, в кращому випадку.
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍