Читати книгу - "Смерть лорда Еджвера, Агата Крісті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ви зрозуміли, що він мав на увазі, коли запитав про вік переслідувача? Тобто чому це цікаво, якщо «хвосту» приблизно тридцять? Я взагалі нічого не зрозумів.
— Я теж, — зізнався я.
— Якесь безглуздя. Може, він просто грався зі мною?
— Ні, — заперечив я. — Пуаро — не такий. Відповідно, цей пункт щось важить.
— Та щоб мене, якщо я щось розумію. Радий, що і ви теж не втямили. Не люблю почуватися повним ідіотом.
Він пішов. Я повернувся до свого друга.
— Пуаро, — запитав я, — що там із віком переслідувача?
— Ви не здогадуєтеся? Бідний Гастінґс! — Він засміявся і похитав головою. — Що ви взагалі думаєте про нашу розмову?
— Даних небагато, щоб узятися за це… Важко судити. Якби ми знали більше…
— Навіть із тим, що нам відомо, хіба це не наштовхує вас на певні думки, mon ami?
Телефонний дзвінок урятував мене від сорому визнати, що у мене не з’явилося жодних гіпотез. Я підняв слухавку.
Голос був жіночий — чіткий, дзвінкий, діловий:
— Секретарка лорда Еджвера. Лорд шкодує, але мусить відмінити завтрашню зустріч із мсьє Пуаро. Він повинен терміново вирушити в Париж. Він міг би приділити мсьє Пуаро кілька хвилин сьогодні о 12 : 15, якщо це вам зручно.
Я порадився з Пуаро.
— Звичайно, друже, поїдемо сьогодні.
Я передав його слова в слухавку.
— Дуже добре, — відповів чіткий діловий голос. — О чверть на першу, сьогодні.
Секретарка поклала слухавку.
Розділ четвертий
Зустріч
Ми з Пуаро приїхали в будинок лорда Еджвера на Ріджент-ґейт у стані приємного очікування. Хоча я й не поділяв схильності свого бельгійського друга до «психології», але кілька фраз, якими леді Еджвер описала свого чоловіка, розбудили мою цікавість. Я нетерпляче чекав на це знайомство, щоб скласти власну думку.
Будинок вражав — надійний, красивий, хоча трохи похмурий. На вікнах — ні квітів, ні схожих дурничок.
Нам одразу відчинили, але це зробив не сивий дворецький у літах, що відповідало б зовнішньому виглядові будинку. Навпаки, двері відчинив один із найкрасивіших чоловіків, яких я тільки бачив. Високий, білявий, він легко міг би позувати скульптору для образу Гермеса чи Аполлона. Та попри привабливу зовнішність було щось ледь жіночне у м’якості його голосу, що мені не сподобалося. Також, що дивно, він нагадав мені про когось, кого я бачив недавно, але не згадав би навіть ціною свого життя.
Ми попросили про аудієнцію в лорда Еджвера.
— Сюди, будь ласка.
Дворецький повів нас через хол, повз сходи, і зупинився перед дверима у дальньому куті. Відчинивши їх, він відрекомендував нас тим самим м’яким голосом, якому я вже інстинктивно не довіряв.
Кімната, у яку нас привели, нагадувала бібліотеку. Стіни були заставлені полицями з книжками. Меблі темні, але вишукані, а от стільці — надто офіційні та незручні.
Лорд Еджвер, який підвівся, щоб привітати нас, виявився високим чоловіком років п’ятдесяти. Його темне волосся посікла сивина, а на тонкому обличчі виділявся глузливий рот. Він справляв враження дратівливої та озлобленої людини, в очах світилася дивна таємниця. Я подумав, що в тих очах було щось виразно незвичне.
Його манери були строгі, формальні.
— Мсьє Еркюль Пуаро? Капітан Гастінґс? Будь ласка, сідайте.
Ми сіли. У кімнаті було прохолодно. Через єдине вікно протікало дуже мало світла, і півтемрява сприяла прохолоді.
Лорд Еджвер підняв лист, на якому я помітив почерк свого друга.
— Звичайно, ваше ім’я, мсьє Пуаро, мені знайоме. А кому ні? — Детектив ледь уклонився компліменту. — Та я не розумію ваше місце у цій справі. Ви пишете, що хочете зустрітися зі мною від імені, — він на мить затихнув, — моєї дружини.
Чоловік вимовив два останні слова особливо, так, ніби для цього потрібно докласти зусиль.
— Саме так, — підтвердив мій друг.
— Як я розумію, мсьє Пуаро, ви розслідуєте… злочини?
— Проблеми, лорде Еджвер. Проблеми зі злочинами. Та є й інші.
— Авжеж. І в чому ваша проблема тепер?
Сарказм у його словах цього разу був відчутним. Пуаро не звертав уваги.
— Маю честь звертатися до вас від імені леді Еджвер, — промовив він. — Леді Еджвер, як ви знаєте, хоче… розлучення.
— Я дуже добре це знаю, — холодно відповів лорд Еджвер.
— Вона запропонувала, щоб ми з вами обговорили це питання.
— Нема чого обговорювати.
— То ви відмовляєтеся?
— Відмовляюся? Звісно, що ні.
Хай би що там Пуаро собі очікував, але не це. Я рідко бачив друга здивованим, але цього разу так і було. Його зовнішність була смішнюча — роззявлений рот, розпростерті руки і припідняті брови. Він нагадував персонажа гумористичних коміксів.
— Comment? — вигукнув він. — Що це? Ви не відмовляєтеся?
— Не можу зрозуміти вашу реакцію, мсьє Пуаро.
— Écoutez[15], ви справді хочете розлучитися зі своєю дружиною?
— Звичайно, хочу. Вона прекрасно це знає. Я написав про це у листі.
— Ви написали їй це?
— Так, півроку тому.
— Я нічого не розумію. Я зовсім нічого не розумію.
Лорд Еджвер мовчав.
— Я вважав, що ви принципово проти розлучення.
— Не розумію, чому мої принципи — це ваше діло, мсьє Пуаро. Це правда, я не розлучився зі своєю першою дружиною. Моя совість не дозволила цього. Однак мій другий шлюб, зізнаюся відверто, став помилкою. Коли дружина запропонувала розлучитися зі мною, я навідріз відмовився. Через півроку вона написала мені знову, вимагаючи того ж. Гадаю, вона хоче знову вийти заміж — за якогось кіноактора чи когось такого. На той час мої погляди щодо цього змінилися. Я надіслав їй лист у Голлівуд, в якому повідомив її про це. Не розумію, чому вона скерувала вас до мене. Ймовірно, мова про гроші.
На останніх словах його губи знову глумливо скривилися.
— Надзвичайно цікаво, — пробурмотів Пуаро. — Аж надто цікаво. Тут є щось, чого я взагалі не можу зрозуміти.
— Щодо грошей, — продовжував лорд Еджвер. — Я не прийматиму жодних фінансових умов. Дружина покинула мене за власним бажанням. Якщо вона хоче побратися з іншим, я даю їй повну свободу, але немає жодної причини, чому вона мала б отримати від мене навіть пенні, і вона не отримає.
— Про фінансові умови не йшлося.
Лорд Еджвер здивовано підняв брови.
— Джейн
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть лорда Еджвера, Агата Крісті», після закриття браузера.
