Читати книгу - "Убивчий білий, Джоан Роулінг"

1

Я чув, що він збирається розширюватися... що шукає здібного помічника.

Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»

Усезагальний потяг до слави такий сильний, що люди, до яких вона приходить випадково і попри їхнє бажання, дарма чекають на співчуття.

Протягом довгих тижнів після піймання Шеклвелльського різника Страйк боявся, що його найвищий детективний тріумф завдав смертельного удару його кар’єрі. Тепер здавалося, що два попередні спалахи загальної цікавості до його агенції були просто митями, коли потопельник ненадовго занурюється у воду, перш ніж направду опуститися на дно. Бізнес, заради якого Страйк пішов на такі жертви, заради якого так багато працював, головно спирався на його здатність невпізнаним ходити лондонськими вулицями, та після піймання серійного вбивці Страйк міцно посів своє місце в уяві громадськості: сенсація, про яку шуткують на вечірніх шоу, об’єкт цікавості тим більшої, що він відмовляється її задовольнити.

Видушивши все до останньої краплі з теми Страйкової геніальності в упійманні Різника, преса заходилася копатися в родинній історії Страйка. Газети назвали її «мальовничою», хоч для самого Страйка то був ніби вічний важкий клубок усередині, якого він старався не торкатися: батько — рок-зірка, покійна мати — суперґрупі, кар’єра в армії, що закінчилася з утратою ноги. Усміхнені журналісти з чековими книжками напосілися на єдину з братів і сестер, з ким Страйк ділив дитинство,— на його зведенючку Люсі. Армійські знайомі відпускали жартівливі ремарки, і за їхнім грубим гумором Страйк бачив заздрість і посміх. Батько, якого Страйк бачив двічі за життя і чиїм прізвищем не користувався, через своїх піарників видав заяву, що натякала на існування дружніх стосунків подалі від цікавих очей. Після піймання Різника відголоски лунали у Страйковому житті ще цілий рік, і він досі не мав певності, що все позаду.

Звісно, у перетворенні на найвідомішого приватного детектива в Лондоні знайшлися і плюси. Одразу після суду до Страйка почали стікатися нові клієнти, і скоро вони з Робін вже фізично не могли самі займатися всіма справами. Оскільки Страйкові краще було на якийсь час причаїтися, він кілька місяців головно працював з офісу, а наймані підрядники — здебільшого колишні військові й поліціянти, Незрідка нинішні приватні охоронці — робили більшу частину роботи. Страйк виходив ночами і виконував паперову роботу. Цілий рік агенція мала стільки справ, скільком можна було дати раду, і Страйк зміг нарешті підняти зарплатню Робін, виплатити останні зі своїх величезних боргів і придбати тринадцятирічну «БМВ» третьої серії.

Люсі та його друзі вирішили, що машина і нові працівники — то ознака, що Страйк досягнув упевненого процвітання. Насправді після оплати захмарної оренди гаража в центрі Лондона і виплати боргів Страйк майже не мав грошей і далі жив у двокімнатному помешканні над офісом, готуючи собі їжу на єдиній конфорці.

Складнощі управління фрілансерами-підрядниками і нерівномірна якість послуг жінок і чоловіків, яких наймала агенція, були суцільним джерелом головного болю. Страйк знайшов лише одного чоловіка, якого тримав у себе на більш-менш постійній основі. То був такий собі Енді Гатчино, худий меланхолійний колишній коп, на десять років старший за свого нового шефа. Йому дав чудові рекомендації друг Страйка у столичній поліції, детектив-інспектор Ерик Вордл. Гатчинс передчасно вийшов у відставку, коли йому зненацька майже паралізувало ліву ногу; було діагностовано розсіяний склероз. Укладаючи контракт зі Страйком, Гатчинс попередив, що може не завжди бути в формі, й пояснив, що хвороба непередбачувані але за останні три роки рецидивів не було. Гатчинс дотримувався спеціальної знежиреної дієти, і на Страйків смак, то були тортури: ніякого червоного м’яса, сиру, шоколаду, нічого смаженого. Скрупульозний і терплячий, Енді міг нормально працювати без постійного контролю, а це вже було більше, ніж можна було сказати про всіх Страйкових працівників — окрім Робін. Йому і досі здавалося неймовірним, що жінка, яка прийшла в його життя тимчасовою секретаркою, стала його напарницею і видатною колегою.

Інше питання — чи лишилися вони друзями.

За два дні після весілля Робін і Метью, коли неможливо було увімкнути телевізор так, щоб не почути з нього власне ім’я, преса викурила Страйка з квартири, й він пішов шукати прихистку не у друзів чи сестри (хоч вони й запрошували), а в «Травелоджі» біля станції «Монумент». Там він отримав омріяні спокій і самоту; тут можна було годинами спати, і ніхто не чіпав; і тут Страйк спорожнив дев’ять бляшанок світлого пива, відчуваючи чимдалі сильніше бажання поговорити з Робін з кожною бляшанкою, яку жбурляв (з чимдалі меншою влучністю) у кошик до сміття на іншому кінці кімнати.

Після тих обіймів на сходах, до яких раз у раз линули думки Страйка, вони не контактували.