Читати книгу - "Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг"

повнилося її життя, і взагалі будь-хто, хто бачив її голою в усіх тих сквотах-самозахопах і брудних комунах, де час до часу проживала родина. Був також варіант, що спав Страйкові на думку ще в «Тоттенгемі» (але з Робін він вирішив не ділитися): що Леду могли сфотографувати оголеною. Таке було б дуже в її дусі.

Пальці Страйка піднялися над клавіатурою. Він устиг набрати запит «Леда Страйк то...» — а тоді все стер літеру по літері, сердито клацаючи по клавішах одним пальцем. Є місця, куди нормальний чоловік не піде, фрази, які не хочеться лишати в своїй історії пошуків — і, на жаль, завдання, які не передаси нікому іншому.

Страйк деякий час дивився на порожній рядок пошуковику, на безстороннє блимання курсора, а тоді швидко набрав двома пальцями: «Дональд Лейнг».

Таких знайшлося багато, надто в Шотландії, але Страйк одразу викреслив усіх, хто платив за житло чи ходив на вибори, поки його Лейнг сидів у тюрмі. Провівши ретельний відсів і тримаючи в пам’яті приблизний вік Лейнга, Страйк сфокусувався на чоловікові, який у 2008 році жив з такою собі Лорейн Макнотон у Корбі. Нині Лорейн Макнотон проживала там, якщо вірити записам у реєстрі, сама.

Страйк витер ім’я Лейнга і набрав натомість «Ноель Брокбенк». Цих у Британії було менше, ніж Дональдів Лейнгів, але кінець кінцем Страйк так само зайшов у глухий кут. Був один Н. К. Брокбенк, що самотою проживав у Манчестері в 2006 році, але якщо то був потрібний Страйкові персонаж, то виходило, що він розлучився з дружиною. Страйк не знав, на краще це чи на гірше...

Відкинувшись на стільці Робін, Страйк обміркував перспективи, що їх відкривало це отримання відрізаної ноги. Незабаром поліція звернеться до громадськості по інформацію, але Вордл обіцяв попередити Страйка до прес-конференції. Такі дикі й гротескні історії завжди потрапляють у пресу, але тут буде підвищений інтерес — неприємно було навіть думати про це,— бо ногу надіслали на адресу його офісу. Корморан Страйк нині цікавив пресу. Просто під носом у столичної поліції він розкрив два вбивства, кожне з яких вразило б громадськість і без втручання приватного детектива: перше — бо жертвою була вродлива молода жінка, друге — бо то було вбивство химерне, ритуальне.

Як, питав себе Страйк, ця нога вплине на бізнес, у розбудову якого він вклав стільки зусиль? На думку спадало лише, що наслідки будуть відчутні. Пошук в інтернеті — ось жорстокий барометр статусу. Досить швидко «Гугл» на запит «Корморан Страйк» видаватиме не дифірамби двом його найвідомішим і найуспішнішим розслідуванням, а той страшний факт, що цьому чоловікові надіслали частину людського тіла, що цей чоловік має принаймні одного вкрай неприємного ворога. Страйк гадав, що непогано розуміє громадськість — чи принаймні ту її невпевнену, налякану й сердиту частину, яка годує приватних детективів, і був певний, що ці люди не потягнуться до агенції, в яку поштою надсилають відрізані ноги. В кращому разі, клієнти вирішать, що їм з Робін досить своїх проблем; у гіршому — що через необачність і некомпетентність детективи влізли у щось понад свої можливості.

Страйк уже збирався вимкнути комп’ютер, але передумав і з неохотою (навіть більшою, ніж коли думав пошукати фото своєї матері голяка) набрав «Британі Брокбенк».

Кілька таких знайшлося у «Фейсбуці», кілька в «Інстаграмі»; працювали на компанії, про які Страйк і не чув, викладали селфі. Він уважно розглянув фото. Всім було за двадцять — стільки нині мало бути і їй. Можна було відкинути чорношкірих Британі, але неможливо було визначити, котра з брюнеток, білявок і рудих, вродливих чи негарних, усміхнених, сумних, заскочених зненацька, була потрібна йому. Жодна не носила окулярів. Соромиться

фотографуватися в них? Зробила лазерну корекцію зору? Може, вона взагалі уникає соцмереж. Страйк пам’ятав, що Британі хотіла змінити ім’я. А може, причина відсутності страшніша, і Британі просто мертва.

Страйк знову глянув на годинник: час іти перевдягатися.

«То не може бути вона,— сказав він собі, а тоді: — Хай це буде не вона».

Бо якщо це Британі, то винен він.