Читати книгу - "Забути, щоб згадати, Ольга Обська"

— Можна подивитися? — підкоряючись дивному пориву, Олена зачерпнула жменю монет.

— Звичайно, — знизав плечима Едуард.

— Монети, як монети, — покрутивши в руках мідяки, сказала Олена і висипала назад у скриню рівно на одну монетку менше.

Аніматор закрив скриню на ключ, заховав його на одній із полиць і, пропустивши Олену вперед, піднявся за нею в кімнату.

— Залишилося тільки показати вам, як правдоподібно крізь вікно виглядає бутафорна пожежа. Залишайтеся тут, а я зараз зімітую її так, як це робиться для учасників квесту.

Олена навряд чи з доброї волі погодилася б залишитися одна в цьому жахливому місці, але їй дуже хотілося роздивитися краще заховану в руці монетку. В компанії Едуарда зробити це вона не могла. Але й додому забирати мідяка не збиралася. Ще не вистачало, щоб її звинуватили у крадіжці. Тому вирішила затриматися в будинку на кілька хвилин, вивчити свій трофей, залишити його десь на столі, і, не чекаючи «пожежі», вийти назовні.

Монетка була дуже потерта. Відчувалося, що вона справді стара. Загалом ніяких інших деталей роздивитися не вдалося. Було надто темно. Олена поклала мідяк на стіл і попрямувала до виходу. Штовхнула двері, але ті не піддалися. Що за нісенітниця? Заблоковано? Зрозуміло, Едуард вирішив так зробити, щоб Олена сповна відчула емоції, які відчувають учасники квесту.

Вчинок аніматора розлютив Олену, і вона вдарила по перешкоді кілька разів з усієї сили. Очікуваного результату це не дало. Старі на вигляд двері міцно трималися на петлях. Тим часом у вікні стало видно заграву багаття. Спочатку картинка не дуже вразила. Але з кожною секундою вогонь розростався, і незабаром склалося враження, що зовні вирує справжня пожежа.

— Едуарде, відчиніть, — Олена знову з усієї сили штовхнула двері. — Я вже переконалася, що все дуже реалістичне.

Однак відповіді не було і Лені довелося продовжити гупати, щоб привернути до себе увагу. Але аніматор не реагував, як крізь землю провалився. А от вогняне шоу, навпаки, ставало все яскравішим і яскравішим. Почало здаватися, що полум'я дісталося стін будинка, і вони вже теж охоплені вогнем. За кілька хвилин з'явився їдкий запах гару.

— Відчиніть! — ситуація не подобалася Олені все більше і більше. — Негайно випустіть мене!

Жодної реакції. Едуард, що, так захопився шоу, що не чує її криків? Олена схопила мобільний — зараз вона скаже аніматору що про нього думає. Але зателефонувати не вдалося — на екрані телефону зловісно світився значок відсутності сигналу мережі.

Кімната поступово наповнювалася димом, а дальній куток почали лизати язики полум'я. Стало зрозуміло: в Едуарда не лише монети не бутафорські, пожежа теж була справжньою. Олену охопив жах. Вона продовжувала битися в двері, але краєм свідомості розуміла — все марно. Аніматор все чує — спеціально не відчиняє. Вирішив помститися за вчорашнє. Олена посміла засумніватися в якості квесту — ось він і показує їй, як вона помилялася.

Господи! Але що їй робити? Їдкий дим забив горло та легені. Стало важко дихати. Зараз хоча б ковток свіжого повітря. Олена схопила якийсь чавунок, що стояв на печі, і з усього маху кинула у вікно. Почувся звук розбитого скла і водночас у кімнату увірвався стовп полум'я. Дідько! Стало тільки гірше. Остання надія — вода. Відро за відром вона виплеснула їхній вміст на вогонь. Рідина змусила його шипіти, але особливої шкоди не завдала. Однак одночасно зі звуками, які народжували вода і полум'я, коли стикалися одне з одним, в голові Олени спливли рядки ще одного дивного бабусиного віршика:

Вирують три стихії: вогонь, вода та мідь.
Чимдуж скоріш монету ти стисни мимохідь.
Вогню не бійся, Льоле, хоч страшно він лютує.
Від полум’я та диму ковток води врятує.

Олена схопила зі столу монету, стиснула в руці і нахилила над ротом одне з відер, сподіваючись, що води на маленький ковточок у ньому набереться. На щастя, набралося...