Читати книгу - "Тринадцятий демон, Аліна Скінтей"

— 4.

За кілька годин до подій в лісі

Чорнота ночі заполонила палац Драцен, ховаючи під своєю важкою завісою величні мури та колони, що здіймалися в небо. Хмари згущувалися над древньою фортецею, відкидаючи важкі тіні на холодний камінь, який досі зберігав відгомін старих магічних сил. Тонкі шпилі-стріли палацу, майже пробивалися крізь морок, а вигнуті арки створювали таємничий малюнок на тлі затягнутого неба. Кам'яні дракони, що прикрашали дах, здавалися живими у мерехтінні ледь помітного світла від далеких факелів.

Два чаклуни в масках, чиї тіла сховані під довгими плащами, тихо переступили поріг головних воріт, їхні ноги м'яко ступали по мощеній доріжці, а захисний бар'єр танув перед ними, як сніг на сонці.

Їхні маски блищали в нічному світлі факелів - одна була зі сріблястим рогом на скроні, збитим, надщербленим, що додавало образу дикої непередбачуваності істоти Гаргрон*. Маска покривала лише верхню частину обличчя, залишаючи губи та підборіддя відкритими. Різко окреслені лінії навколо очниць, були темними, створюючи враження порожнечі. Видимі губи чаклуна були пухкими й зімкнутими в жорстку лінію,  його очі, сховані за прорізами, холодно й безжально оглядали палац, наче пронизуючи його давні таємниці.

Інша маска була ще моторошнішою, це було обличчя істоти Ворраг* - з двома довгими, викривленими іклами, що стирчали з намальованого рота. Ікла тягнулися до самого підборіддя, надаючи вигляду масці хижої й потворної усмішки. Очі чаклуна крізь прорізи були схожі та два пекельних вогники, його тонкі губи кривилися в майже задоволеній їдкій посмішці, ніби він передчував щось жахливе й водночас неминуче  і це приносило йому потіху.

Маски залишаючи тільки натяк на людські обличчя, ідеально зливаючись із темрявою їхніх плащів, що звивались навколо їх тіл, мов живі. 

— Не думав, що потраплю сюди таким чином, — сказав чоловік з маскою Гаргрон.

— Виступати проти всього палацу ось так, не сама приємна річ. У нас немає вибору. Драцен - має тринадцятого демона, — чаклун підняв погляд в небо звідки стояв стовп чорного диму, який ледь був помітний через ніч. — Ритуал вже почався. Квапмося! 

***

Астель лежала на холодному кам'яному вівтарі, в розкішній чорній сукні, каптур закривав її обличчя лиш на половину. Руки й ноги були затиснуті магічними ланцюгами, що пульсували синім світлом, пронизуючи шкіру магічною енергією тримаючи її на вівтарі. Вона борсалася, намагаючись звільнитися, але чари були непорушні, міцно тримаючи її на місці. Астель до останнього боролася, не бажаючи ставати вмістилищем для демона.

Навколо вівтаря стояло дванадцять постатей у довгих темних балахонах. Їхні обличчя ховалися під глибокими каптурами, лишаючи тільки слабкі обриси. Вони монотонно вимовляли стародавні слова, їхні губи ворушилися синхронно. Повітря заповнювалося магією. 

Король Драгвір стояв у центрі намальованих кіл ритуалу, одягнений у шати зі срібними символами, що виблискували в напівтемряві зали. Його обличчя було виснаженим, але сповненим рішучості. Він приєднався до чаклунів, пошепки вимовляючи свою частину заклинання. З кожним словом, яке він вимовляв, навколо нього збиралася темна енергія. Вона клубочилася і закручувалася навколо короля, мов чорна буря, що тиснула на стіни тронної зали.

Перед ним стояв тринадцятий чаклун - високий, у тому ж балахоні, що й інші, хіба що статура в нього була кремезніша. Голос тринадцятого чаклуна був низьким, владним, коли він продовжив заклинання, що підсилювало чари короля.

— Це все заради нашого майбутнього, — прошепотів король, дивлячись на свою доньку чи не вперше з любов’ю. Його голос зривався, але очі були холодні й рішучі.

Тринадцятий чаклун підняв руку, і з неї, мов з туману, виринув кістяний кинджал - потворний, вигнутий дугою, з оголеними тріщинами на кістяній основі. Лезо блищало, немов поліроване багатством життів, які воно забрало. На руків'ї було вирізьблено символи давніх богів і демонів.

Король зробив останній крок вперед, піднявши руки до неба, і на мить заклинання затихло, лише чорні вихори навколо нього стали ще густішими. Тринадцятий чаклун підійшов до нього, промовляючи останні слова для завершення ритуалу. Він підняв кинджал і, з точністю досвідченого цілителя, повільно вставив його у серце короля, не відриваючи погляду від Астель. Король здригнувся, але не видав жодного звуку. Чорна, густіша за кров, енергія почала витікати з нього, пронизуючи кинджал звиваючись навколо.

Після цього чаклун вийняв кинджал з грудей короля і зробив декілька кроків до Астель.

Він безжально нахилився, і лезо кістяного кинджала, блиснувши у світлі магічних факелів, без вагань знайшло своє місце в її грудях.

— Залиш його в ній, — наказав король.

— Але за обрядом… — намагався протестувати тринадцятий чаклун.

— Я сказав, залишити кинджал в ній!

— Слухаюсь мій королю.

Чаклун відпустив руків’я, і кістяний кинджал повністю увійшов в груди Астель, так ніби його щось всмоктало. Ні колотої рани, ні крові, нічого не було. В подиві Бальмонд-молодша кліпала очима, навіть встигли подумати, що нічого не вийшло.  Та наступної миті пекучий біль вибухнув у її серці, мов язики полум'я, розриваючи її зсередини. Астель закричала, але звук застряв у неї в горлі. Їй здалося, що тисячі голок одночасно пройшлися кожною частинкою її тіла, пронизуючи всі нервові закінчення, кожен м'яз, кожен орган.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍