Читати книгу - "Її ім’я було Татьяна"

вітер не кидав.

«Колишні надії на те, що «Велика війна» приведе до перемоги Світової революції та створення світової соціалістичної системи, не справдилися. Тому Сталін, поки народ радів перемозі, вирішував традиційне для Росії запитання — що робити? Готуватися до нової світової війни чи зайнятися розв’язанням внутрішніх проблем, зберігши дружні стосунки із союзниками по антигітлерівській коаліції? Будучи істинним марксистом, Сталін не довго мучився над проблемою вибору. Оскільки головна мета — Світова революція — залишалася незмінною, шлях до неї вбачався лише через Третю світову війну, якій судилося стати останньою і вирішальною сутичкою з імперіалізмом.»

(Дороговоз І. Великий флот Країни Рад. — Мінськ: Харвест, 2003. — С. 140–141)

27 листопада 1945 року Сталін підписав абсолютно таємну постанову «Про десятирічний план військового суднобудування на 1946–1955 рр.».

План передбачав будівництво:

чотири важких крейсерів типу «Сталінград» (повна водотоннажність — 43000 т, головний калібр — 9305-мм знарядь, швидкість — 34 вузли);

30 легких крейсерів типу «Свердлов» (повна водотоннажність — 16300 т, головний калібр 12–152-мм гармат, швидкість — 33 вузли);

188 есмінців;

177 сторожових кораблів;

367 підводних човнів;

18 морських моніторів;

36 морських канонерських човнів;

345 великих мисливців за підводними човнами;

600 малих мисливців за підводними човнами;

736 тральщиків;

828 торпедних катерів;

195 десантних суден.

«У країні, у багатьох районах якої панував голод, десятки мільйонів людей жили в землянках, а роль тяглової худоби у селах відігравали жінки, потрібно було побудувати 3524 бойові одиниці.»

(Дороговоз І. Великий флот Країни Рад. — Мінськ: Харвест, 2003. — С. 154)

Це не все.

«Первісним варіантом програми передбачалось будівництво 1200 підводних човнів у період з 1950 по 1965 роки.»

(Червона зірка. — 1996. — 11 квітня)

Не менший розмах був і у створенні військової авіації. Сталін ухвалив рішення сформувати сто нових авіаційних дивізій фронтових бомбардувальників на додачу до наявних (Військово-історичний журнал. — 1992. — № 10).

Дивізія фронтових бомбардувальників — це 102 бойові літаки (93 Іл-28 і 9 ІЛ-28Р).

Сто нових авіаційних дивізій — це лише фронтові бомбардувальники, а, крім них, існують ще й стратегічні. Дії як тих, так і інших потрібно прикривати відповідною кількістю винищувачів. Крім цього, розгортаючи одночасно сто нових дивізій фронтових бомбардувальників і відповідну кількість винищувальних дивізій, необхідноно збільшувати кількість штурмовиків, розвідників, транспортних літаків... і будувати тисячі аеродромів, відкривати нові льотні й технічні училища.

Проте не авіація і флот — головні козирі Сталіна.

Головний наголос — на створенні ядерної зброї та засобів її доставки.

Не забував товариш Сталін і свої улюблені сухопутні війська. До них дійдемо.

КЛЮЧОВИЙ МОМЕНТ

Після Другої світової війни погляди Сталіна та його найближчих учнів і соратників на шлях подальшого розвитку країни та світу суттєво різнилися.

Багато членів Політбюро вважали, що головні зусилля потрібно спрямувати не на підготовку Третьої світової війни та Світової революції, а на розв’язання внутрішніх проблем країни.

Крім самого Сталіна, курс на Третю світову війну і Світову революцію серед членів Політбюро відстоював лише Хрущов. Але в нього виникли розбіжності зі Сталіним з приводу іншого питання.

Хрущов уважав, що розв’язати економічні проблеми Радянського Союзу можна шляхом продажу невідновних природних ресурсів, тобто прокласти трубу й качати нафту до Європи!

Сталін на це відповів по-сталінськи мовляв, торгувати ресурсами — торгувати Батьківщиною.

Розділ 4

1

Задушливе, парке літо 1952 року. На кордоні хмари ходять похмуро. А над Москвою — жодної. Пил, духота. Уночі всі вікна московські — навстіж. Хоч би загриміло! Так і немає очисної проливної зливи, на яку чекає змучена столиця.

Товариш Сталін закрився на дачі у Волинському.

Товариш Сталін нікого не приймає.

Товариш Сталін щось замислив, щось готує.

І кожному, хто здатен думати, абсолютно зрозуміло, чого саме хоче товариш Сталін.

А в Кремлі зріє змова проти товариша Сталіна.

Вищі керівники країни, вірні учні й соратники Сталіна — Берія, Маленков, Хрущов, Булганін, Мікоян, Молотов, Ворошилов, Андреєв об’єдналися проти Вождя Народів.

Ось уже понад три десятки років країна з назвою СРСР перебувала у важкій економічній кризі.

У капіталістів час від часу траплялися кризи надвиробництва. У них фермери молоко виливали на землю, корів різали, туші хлоркою засипали, спалювали зерно тому, що дівати його було нікуди. Прогресивні кінематографісти знімали це варварство й демонстрували в усіх кінотеатрах світу перед початком сеансів.

У нас такого не було і бути не могло. У нас соціалістична економіка. У нас панувала хронічна криза недовиробництва. Нам країну нічим було годувати.

І всі ці десятиліття наші вожді шукали причину цього стану. У перші роки все було зрозуміло — розруха після громадянської війни.

Потім з’ясувалося, що куркулі ховають хліб, не хочуть його продавати. (Чому не хочуть? Їм грошей не потрібно?) Куркулів винищили. Мільйонами. Але краще не стало.

Раптом з усією кришталевою ясністю виявляється, що заважають шкідники. Шкідників шукали скрізь, ловили, судили, саджали, розстрілювали. Знову ж мільйонами. Краще не ставало.

Потім війна. Голод після війни, і причина йому — розруха.

Настав 1952 рік. Сім років після війни, а країна сама себе годувати не може. Слід було щось кардинально змінювати.

Тому товариш Сталін вирішив замінити все вище керівництво країни.

І тому все вище керівництво країни вирішило замінити товариша Сталіна.

2

Але повалити Сталіна з вершини зовсім не просто. Сталін — Генеральний секретар ЦК КП. Це його головна посада вже тридцять років. Ця посада — вершина стійкої та потужної вертикалі влади.

У противників Сталіна був досить простий варіант: цілком легально на черговому з’їзді партії не обирати Сталіна на цю найголовнішу посаду Радянського Союзу.

Сталін знав, що небезпека загрожує йому з різних боків, зокрема і з цього: наступний з’їзд партії міг його випровадити на пенсію під прощальні промови та шквал оплесків. Тому Сталін, порушуючи Статут, з’їзди не збирав ось уже тринадцять років, пропустивши чотири терміни.

Пленуми ЦК відповідно до Статуту партії потрібно було проводити не рідше ніж один раз на три місяці. Це правило товариш Сталін теж справно ігнорував, не збираючи пленуми роками, пропускаючи десятки термінів.

5 серпня 1952 року члени Політбюро, звісно що проти волі Сталіна, зібрали пленум ЦК, який ухвалив рішення про термінове (через два місяці) скликання XIX з’їзду ВКП(б).

Привід був придуманий досить вагомий: Статут партії застарів, потрібно приймати