Читати книгу - "Ангедонія, АнєчкаLB"

- Так. Тільки правила трохи відрегулюємо. На місці мішені в центрі буде рука. Твоя і моя. Метання до першого звуку.

Посмішка сповзла з обличчя нападника:

- Ти псих.

- Передумав щось доводити?

Джордан кинув погляд на Полу, на своїх дружків, на сповнені очікування вирази облич оточуючих.

- Ні. Давай, - завагавшись, відповів він.

Натовп оживився: радісні вигуки, оплески, свист. На стіну поряд повісили дві мішені для дартсу. У велику склянку налили віскі й кинули туди дротики для дезінфекції. Ліам підійшов до однієї з мішеней, став осторонь і розкриту долоню притулив до центру. Джордан, за його прикладом, зробив те саме. Він сумнівався, що це гарна ідея.

Двоє хлопців із натовпу підійшли до склянки, дістали звідти по дротику і прицілилися. Як за сигналом, дротики синхронно полетіли в ціль. Джордану зачепило шкіру на пальці. Він мовчав, але вигляд його став ще більш схвильований. Ліаму дротик влучив у долоню. Він був спокійний і незворушний. Суперник дивився на руку Саломона округлими очима. З-під вістря, що впилося, почала проступати кров.

Ще двоє витягли по дротику і прицілилися. Гострий накінечник залишив прокол на пальці міцного студента і впав, відскочивши від кістки. А противнику навіть не зачепило руку. Дротик встряг між пальцями в дошку. Джордан видихнув.

Третій кидок. Дівчина і хлопець підійшли до склянки. Хлопець влучив Саломону в зап'ястя, а дівчина - у центр долоні Джордана. Він мимоволі застогнав. Гру програно. Ліам усміхнувся.

- Другий сет? - запитав він, вказуючи на другу руку.

Джордан зі злістю відкинув дротик і стрімко вийшов з дому. Його супроводжуючі поспішили за ним.

Ліам зустрівся поглядом із Полою. Вона явно не очікувала такого повороту подій. І з такого боку свого однокурсника теж ще не бачила. Він висмикнув дротики зі своєї руки і відійшов від мішені. Люди поступово повертали атмосферу свята. Увімкнули музику і продовжили веселитися, стираючи з пам'яті неприємний інцидент.

- Ти налякав дівчину, - промовив Ді Трой і, заливши долоню учасника гри залишками віскі, заліпив проколи пластиром.

- А ти даремно її запросив.

- Я думав, ти цього хочеш.

Ді Трой узяв пляшку пива зі столу і зав'язав розмову зі знайомим. Ліам невідривно дивився на Полу і не поспішаючи до неї підійшов.

- Я відвезу тебе додому.

Дівчина слухняно пішла до машини.

- Навіщо ти це зробив? - тихо запитала вона, коли авто зупинилося біля її будинку. Увесь шлях вони подолали мовчки.

- Ти приїхала зі мною - я за тебе відповідаю. Звичайне почуття відповідальності. Не більше того, - промовив Ліам, не відволікаючи уваги від дороги.

- Дякую.

- За що? За те, що опинилася в ситуації, в яку без мене не потрапила б?

- Навіть якщо й так.

- Я бачу, до чого ти хилиш. Але не варто записувати мене в герої. Я далеко не такий.

- Ти вже не вперше наполегливо про це повідомляєш. Мене в цьому переконуєш чи самого себе?

- Я намагаюся не ускладнювати ситуацію на час, який доведеться провести разом.

- Я пам'ятаю: не зачаровуватися, щоб не розчаровуватися.

- Точно. Я зателефоную.

Пола вийшла з авто і зайшла в будинок. Ліам, який протягом усієї розмови уникав її погляду, дивився їй услід. Почекавши, натиснув на педаль і поїхав.

 

Темно. Світліше. Ще світліше. Світанок.

Ліам спостерігав за сходом сонця на своєму улюбленому камені над ущелиною. І чому Полу не вразило це місце? Так, це тонка грань. Крихітний острівець між життям і смертю. Крок уперед - і кінець. Але все одно, така до біса захоплююча панорама. Треба вибиратися звідси. Він півночі тут провів.

Не поспішаючи відійшов від обриву, сів у машину і поїхав назад. Додому? До Ді Троя? До однокурсниці? По ходу визначиться.

Занурений весь у свої думки, проїжджав вулицю за вулицею. Стадіон. Кафе. Магазини. Пола!

Вона несподівано з'явилася з-за рогу будівлі й вийшла на дорогу, читаючи книжку.

Ліам стрімко загальмував. Пола відірвалася від книжки і наляканими очима дивилася на машину, що зупинилася в сантиметрах від неї. Дівчина стояла оніміла і застигла.

- Між іншим, я тебе мало не збив! - розлючений однокурсник вийшов з авто. - Що за дурість - читати, переходячи дорогу? Жити більше не цікаво?

- Перестань кричати.

- І не подумаю. Сідай у машину.

- Навіщо?

- Понесеш покарання.

- Покарання? Я? Це ж ти мало мене не переїхав!

- Ти при своєму розумі? - у нього не вистачало сил опанувати емоції. - Сідай добровільно або я кину тебе в багажник.

Дівчина слухняно, але не поспішаючи виконала наказ. Ліам сів за кермо - і електрокар зірвався з місця.