Читати книгу - "Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Почувши про це, мама стала благати сусіду не робити таку дурницю: Чорнобог вже наслав на ці землі стільки снігу і холоду, що на Горобця чекає неминуча смерть, щойно він пройде декілька кроків поза поселенням. Коваль цьомкнув перелякану жінку у скроню, натягнув теплий капелюх на вуха та рушив на південь. Мовчки, мама підкинула хмизу до багаття, що знаходилося у кутку кімнати, та заснула перед ним на шкурі корови, вкрившись шкурою барана.
Наступного вечора хтось вперто і моторошно стукав у двері. Це не могли бути люди: лютувала найстрашніша, за останні декілька зим, хуртовина. Мама затремтіла, але двері відчинила, мабуть сподівалася, що татків обруч із листям конюшини врятує її від злісних духів, або людей. Спочатку, їй здалося, що це Чорнобог прислав до неї своїх лютих прислужників – сніговиків, але виявилося, що це лише Горобець повернувся із Жерцем.
Чоловіки одразу ж взялися за справу. Спочатку, бідолашну жінку відправили до її сестри, яка жила у цьому ж поселені. Потім, Жрець почав готувати лікувальний напій, з складників, які приніс із собою. Коваль стягнув з хворого хлопчика теплу баранячу шкуру – щоб холод у хаті збив жар.
Від холоду, Олень прийшов до тями і спостерігав, як двоє чоловіків щось готували на вогнищі. “Чи раптом не кидає Жрець до напою голову змії, очі осетра та жаб’ячу лапку?”, із жахом запитував себе хворий хлопчик. Він витягнув шию, і з полегшенням побачив, що Жрець додавав до горщика із напоєм всього лише якісь трави.
- Його мати дуже любить? – Запитував Жрець у розгубленого коваля. Горобець нервово засмикав свій довгий русявий вус та відповів:
- Так. Але… вона… вона хоче, щоб хлопчик помстився за смерть батька.
- Помстився? Кому? – Запитав Жрець. І Олень раптом усвідомив, що Жрець жахливо втомлений, змерзлий та голодний, але замість сну, вечері та теплого меду, готує свій напій, щоб врятувати життя іншому. Запитання Жрець ставив не з цікавості, а щоб не заснути.
- Ну…. тоє… Дракону, - видихнув коваль. Жрець ледь не вронив горщика із напоєм. – Тут. Така історія, - додав Горобець, - сподіваюся, що це залишиться між нами. Батько хлопчика, Боговид, втік до іншої жінки. А Милослава його дуже любила. Тож… тоє…. Ми вирішили сказати їй, що чоловіка зжер Дракон.
Якби Олень зараз не лежав на дерев’яному ліжку, то певно, що впав би.
Так, на дев’ятому літі життя хлопчик дізнався, що батьки можуть втекти від однієї дружини до іншої, і геть забути про своїх дітей. Це був справжній удар! Хлопчик повернувся обличчям до стіни і думав, що було б на краще померти та відправитися до поселення мертвих. Кажуть, там вони не відчувають болю.
Як би там не було, але Жрець був дуже підступний. Він хитрістю змусив напівсонного Оленя випити його їдучо-пахучий гіркий напій, а потім ще розтирав хлопця якоюсь гидотою – певно баранячим жиром, а тоді ще давав якісь напої та капав теплий мед у ніс. Останнє було найжахливішим випробуванням з усіх, які до цього часу траплялися Оленю у житті.
Коли стало зрозумілим, що хлопчику нічого не загрожує, повернулася мама. Вона дуже голосно репетувала та стогнала, а залізні голки болю впивалися у скроні хворого. Тому, мудрий Жрець відправив сердешну жінку до її сестри, знову.
Оленю було сумно та нудно. Жар спав, а хоч чимось займатися не було сил. Тож, хлопчик став розпитувати у Жерця: чому їхні хати з глини, а дахи двосхилі? Тому що, відповідав мудрий Жрець, хати роблять з лози, потім покривають розчином з глини – щоб хата зберігала тепло. Дахи роблять з очерету, а двосхилі вони, щоб дощ скочувався на землю, а не застрягав у хаті.
Хлопчик обдумав це, вирішив, що думка не погана і запитав, чому Сонце світить щодня, а Місяць як йому захочеться. Жрець пояснив, що Місяць світить не коли йому захочеться, а за певними періодами.
- І ти знаєш, коли буде повний Місяць, а коли Місяця не буде взагалі? – Здивувався Олень.
- Так, - відповів мудрий чоловік.
Сповнений натхнення, Олень став ставити ще питання, а потім ще, і ще. На деякі Жрець відповідав одразу, на деякі казав, що зараз Олень цього ще не зрозуміє, адже замалий. У таких випадках, хлопчик стукав долонею по ліжку. Але він не хотів бути нечемним, тож ставив нове запитання.
Коли мама повернулася остаточно, Олень поставив її перед фактом, що йде вчитися на Жерця. Мама заверещала, затупотіла ногами і стала вимагати, щоб син і далі вчився на вбивцю Драконів. Олень розізлився. Він вже був готовий сказати мамі в обличчя всю правду, але його стримала думка, що мама відправить його вбити ту жінку. Маму також було шкода, але думка про вбивство незнайомої жінки була останнім доводом. Тож, Олень зітхнув і сказав, що тоді втече з дому.
В родинну суперечку втрутився Жрець, а потім і Горобець. Зрештою, мама прийняла пропозицію коваля, одружитися із ним, а Оленю тоді дозволили навчатися у поселені Жерців. Однак, хлопчик повинен був всі літні місці – коли садили та збирали врожай, - жити із мамою та вітчимом. Олень зітхнув і погодився.
Жерці жили трохи південніше, і добиратися до їхнього поселення було легко: сідаєш у човен, і течія сама принесе тебе до їхнього помешкання. Повертатися назад було важче: течія опиралася, і веслування було марудною, виснажливою працею.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА», після закриття браузера.