Читати книгу - "Згасле сяйво, Марі Сантьяго"

Глава 5: У темряві

Етел відчула, як її тіло наповнюється холодним відчуттям, коли двері квартири зачинилися за Дереком. Він стояв перед нею, однак ця відстань між ними тепер здавалася величезною. Вона дивилася на нього, а він мовчав, ніби намагаючись вирішити, як продовжити цей нічний шлях.

 

— Ти не повинна була відкривати, — повторив він, але цього разу його тон був м’якшим, ніби спроба заспокоїти її, хоч вона й розуміла, що її безпека вже давно стала питанням не тільки її рішень.

 

— Я не могла сидіти тут і чекати, — відповіла вона, її голос був твердим, але серце знову почало калатати, адже вона знала: тепер, після того, що сталося, не буде більше нічого простого. Вона вже не могла повернутися до звичного життя. Кожен її крок тепер був пронизаний невідомістю і небезпекою.

 

Дерек зробив кілька кроків вперед, обережно наближаючись. Його руки були схрещені, а погляд — холодним. Але його очі, навіть в цій темряві, показували не тільки силу, але й тривогу. Вона відчула це, але намагалася не звертати на це увагу.

 

— Це було спровоковано, — сказав він, знову поглянувши на неї, як на частину гри, яку вони зараз ведуть. — Ти повинна зрозуміти: тебе хочуть змусити зробити помилку. І ми повинні бути готові до всього.

 

Етел кивнула, але не могла позбутися почуття, що вона йде по дуже тонкій межі. Вона не була частиною цього світу, вона не розуміла, як все тут працює, але кожен крок Дерека та його слова все більше вводили її в цю гру, яку вона не могла зупинити.

 

— Я розумію, — відповіла вона, хоча її серце було далеким від спокою. — Але чому це стосується мене? Чому вони так хочуть використати мене? Що ми з ними насправді маємо спільного?

 

Дерек повернувся, зробивши кілька кроків до вікна. Його тінь падала на стіни, і навіть в тій темряві вона могла побачити, як його тіло відчуває кожен момент. Він був схвильований, але зовні залишався спокійним. Це було найгірше.

 

— Це не лише про тебе, — його голос став ще більш проникливим. — Це про всі наші зв’язки. Ти стала частиною цієї гри давно, навіть не знаючи цього. Те, що ти бачила — це лише частина більших планів, з якими ми маємо справу. І тепер вони знову будуть діяти. Ти повинна бути готовою до всього, Етел.

 

Вона відчула, як холодний пот знову почав виступати на її лобі. Тепер вона знала: ці люди, з якими вони грають, не мають жодних моральних обмежень. Вони не залишать їй шансів, якщо вона не буде обережною.

 

— Я готова, — сказала вона, хоча відчувала, що її слова звучать більш впевнено, ніж вона насправді почувається.

 

Дерек повернувся до неї, і в його погляді тепер не було ні спокою, ні розуміння. Він виглядав так, ніби сам уже на межі. Його рука ковзнула по її плечу, і він притягнув її до себе.

 

— Ми маємо діяти разом, — прошепотів він, і його слова потонули в нічній тиші, ніби це було останнє попередження. — Ти не одна в цій боротьбі.

 

Етел відчула, як його близькість знову заповнила її, і хоч вона все ще не могла повністю довіряти цьому світу, їй стало легше. Вона знала, що Дерек не буде її зраджувати. Вона могла б почати йому довіряти, хоча, можливо, це була одна з найбільших помилок її життя.

 

Але на даний момент це було єдине, чого вона була здатна триматися.

 

Двері відчинилися, і в кімнату ввійшов ще один чоловік. Це був один із його партнерів. Сильний, мовчазний, з очима, які були незворушнішими за всі стіни. Він кинув погляд на Етел, не говорячи жодного слова, і Дерек тихо нахилив голову, ніби вітався з ним.

 

— Нам треба йти, — сказав він.

 

Етел відчула, як її серце пришвидшилося. Все, що вона думала до цього моменту, знову стало занадто швидким, занадто непередбачуваним. Вона знала, що їй не вистачить часу, щоб прийняти це.

 

Вони покинули квартиру в темряві ночі, йдучи по темних вулицях, де кожен звук здавався більш небезпечним, ніж будь-коли. У темряві цієї ночі вона відчувала себе так, ніби її життя було не просто на межі. Воно було на лезі ножа, і кожен рух міг стати фатальним.

 

Тепер це вже не була просто гра. Це була реальність, в яку вона потрапила і яка поглинала її все більше. Вона не могла зупинитися. І, можливо, навіть не хотіла. Етел не могла позбутися відчуття, що час сповільнюється з кожним кроком, який вони робили. Вулиця була тиха і порожня, і лише слабке світло ліхтарів відбивалося від вогких тротуарів. Її серце ще продовжувало бити частіше, ніж зазвичай, і вона відчувала, як біль в грудях стискає її, немов щось важке і непідвладне.

 

Дерек йшов поруч, не кажучи ані слова. Його постава була тверда, впевнена, але в його погляді було щось таке, що змушувало її відчувати, що він теж не відчуває себе повністю в безпеці. Це не була просто ситуація, де вони могли розраховувати на щасливий кінець.

 

Її погляд періодично зупинявся на його обличчі. Вона бачила, як темрява відбивається в його очах, як його руки нервово стискаються, а потім розслабляються, ніби він намагається тримати контроль, але кожна хвиля загрози, що наближалась, тисне на нього сильніше.

 

Етел зробила кілька глибоких вдихів, намагаючись зібрати свої думки. Вона була з ним, тому що не могла інакше, бо це вже було частиною її життя, частиною її вибору, хоч і запізно усвідомленого.

 

Несподівано він зупинився, і вона спробувала не виглядати здивованою. Він повернувся до неї, його темні очі зосереджені.

 

— Ти розумієш, що ми не можемо повернутись назад, Етел? — його голос був твердим, але в ньому звучала певна втома, яка раніше не була помітною.

 

Вона кивнула, але у її душі досі не було ясності. Що тепер? Як це все закінчиться? Але коли її погляд зустрів його, вона відчула, як щось у ній почало змінюватися. Вона не могла сказати, що саме, але вона відчувала його вплив. Більше не було сумнівів. Вона вже була частиною цієї гри.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍