Читати книгу - "Терра, teyaElwyn"

Розділ 7 Парк

Того дня я лежала на спині, насолоджуючись теплим сонячним промінням, яке м’яко огортало мою шерсть. Навколо метушилося багато людей, сміялися діти, які гралися з м’ячами і кидали один одному з гучними викриками. Це місце було живим, сповненим радості й шуму. Мені часто підкидали солоденьке — крихти від печива, шматочки хліба, навіть іноді маленькі шматочки м’яса. Усе здавалося таким простим і безтурботним.

Земля під лапами була м’якою і приємною, трава лоскотала мене, коли я перекочувалася з боку на бік, розтягуючи всю себе на свіжому повітрі. Сонце лагідно гріло спину, а легкий вітерець приносив запахи квітів і свіжого хліба з лавки неподалік. Десь чути було шурхіт листя і сміх. Я відчувала себе частиною цього світу, де все, здавалося, було для мене: тепло, їжа, люди, що завжди поруч.

Це були дні безтурботного щастя, коли я не знала ні болю, ні голоду, і все, що мало значення — це лежати на сонці й відчувати легкість. Та це недовго тривало. Все змінилося, і я не могла зрозуміти, чому. Що я зробила не так?

Можливо, я забагато бігала за котами або занадто близько підходила до людей, лякаючи їх своїм виглядом. Але ж я нікому не бажала зла. Все, що я хотіла, — це бути частиною чогось, чути сміх дітей, відчувати дотики теплих рук, які мене гладили.  

Я стояла на місці, розгублена, і не розуміла, чому раптом стала чужою у цьому парку. Я застрягла між бажанням бути частиною цього світу і страхом перед тим, що він більше не приймає мене.  Того дня мене приманили чимось солоденьким. Це була жінка. Вона ніжно мене підхопила на руки та затягнула в машину.

— Ти будеш Стефа, — промовила вона, хоча я нічого не розуміла.

Я потрапила до в’язниці. 

Я все пам’ятаю.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍