Читати книгу - "Один тиждень і назавжди, Alina Pero"

Вівторок – вечір після боксу

Марта ледве пересувала ноги.
— Ти ж казав, що це буде легко, — простогнала вона, сідаючи в машину.
Олексій завів двигун, ледь стримуючи усмішку.
— Я такого не казав.
— Ну, міг би попередити, що завтра я не зможу підняти руки.
Він кивнув.
— Але зате тепер ти знаєш, як бити правильно.
— О, чудово, дуже корисне знання.
— Може стати в нагоді.
Марта закотила очі.
— Ти завжди такий оптиміст?
— А ти завжди така саркастична?
Вона зітхнула.
— Тільки коли моє тіло кричить від болю.
Олексій засміявся.
— Ну, тоді ти точно будеш саркастичною ще й завтра.
Марта скривилася.
— О, Боже. Що ще ти вигадав?
— Сюрприз.
— Не люблю сюрпризи.
— А я люблю.
Марта закусила губу, намагаючись приховати усмішку.
— Куди зараз?
— Відвезу тебе додому. Ти маєш відпочити перед завтрашнім днем.
— Олексію…
Він глянув на неї з хитрою посмішкою.
— Що?
— Якщо завтра в планах ще щось екстремальне – дай мені хоча б морально підготуватися.
— Довірся мені.
— Ага, я вже бачила, до чого це призводить.
— І що, ти шкодуєш?
Марта замовкла.
Вона справді не шкодувала.
— Мовчання – знак згоди, — промовив Олексій, і його усмішка стала ширшою.
Марта пирхнула.
— Коли я тебе приб’ю, це теж буде “знак згоди”?
Він засміявся.
— Як мінімум, знак твоєї пристрасті.
Вона хотіла щось відповісти, але вчасно змовчала.
Їй не варто було визнавати, що його слова справді змушували її серце битися швидше.
*****
Коли вона нарешті дісталася квартири, телефон завібрував.
[21:10] Марта: “Я жива, але руки піднімати важко.”
[21:12] Олексій: “Завтра подякуєш.”
Вона закотила очі.
[21:13] Марта: “Хоч натякни, що буде?”
[21:15] Олексій: “Ні. Спи.”
Вона скривилася, і відклала телефон.
"Що ж він знову вигадав?"

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍