Читати книгу - "Темний союз, Дроянда"

Розділ 7

Анна сиділа на підлозі, спираючись спиною об диван. Вона більше не плакала, але її руки ще трохи тремтіли. Алекс мовчав. Він дав їй час.

Вона не розуміла його. Він міг бути жорстоким і безжальним, але водночас таким… спокійним, навіть лагідним із нею.

— Я ніколи не буду такою, як ти, — раптом прошепотіла вона.

Алекс сидів поруч, витягнувши ноги вперед.

— Я цього й не прошу.

Вона повернула до нього голову.

— Але ти хочеш, щоб я була сильною. А сила, за твоїм визначенням, — це здатність приймати жорстокі рішення.

— Не завжди, — він подивився на неї. — Справжня сила — це здатність залишатися собою навіть у найтемніші моменти.

Анна опустила очі.

— Ти так говориш, ніби в тобі ще залишилася людяність.

Алекс усміхнувся куточком губ.

— Ти думаєш, що я монстр?

Вона мовчала, обмірковуючи відповідь.

— Я думаю… що ти колись був іншим.

Він тихо засміявся, але в його голосі була гіркота.

— Це нічого не змінює.

— Може, і змінює, — тихо заперечила вона.

Він уважно подивився на неї.

— Анно, ти боїшся мене?

Вона ковтнула.

— Не знаю.

— Але ти прийшла до мене.

Вона закрила очі.

— Тому що не знала, куди ще йти.

Алекс нахилився ближче, і вона відчула тепло його тіла.

— Ти завжди можеш прийти до мене, — прошепотів він.

Анна здригнулася. Її серце знову почало битися швидше.

— Чому?

— Бо ти моя.

Її очі різко розширилися.

— Що?..

Він провів пальцями по її щоці, змушуючи її дивитися йому в очі.

— Я не дозволю нікому тебе забрати.

Її груди стисло від змішаних емоцій — страху, тривоги… і чогось глибшого.

— Я не річ, Алекс.

— Я це знаю.

Але в його голосі була впевненість, від якої в неї перехопило подих.

Він не дозволить їй піти.

А вона не була впевнена, що хоче

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍