Читати книгу - "Прокрастинація"

155
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 79 80 81 ... 91
Перейти на сторінку:
ці чинники менше пов’язані з прокрастинацією, ніж чинники саморегуляції, які ми щойно описали, та все ж вони мають значення. Депресивний настрій може призвести до прокрастинації, адже інертність і брак сил у зв’язку з депресією впливають на дії людини.[287] Депресія також пов’язана з низьким рівнем упевненості в собі, а доведено, що низька впевненість у собі, як і низька віра у власні сили (сумнів у здатності добре впоратися із завданням) сприяють прокрастинації.[288] Страх невдачі, що, схоже, є сукупністю низької впевненості в собі, тривоги та перфекціонізму, також нерідко призводить до прокрастинації.[289] Маючи недостатньо впевненості у собі та у власній здатності завершувати проекти, особливо якщо їх оцінюють, прокрастинатори схильні здаватися, коли стикаються із перешкодами.[290] Хай як іронічно це звучить, але прокрастинатори весь час самі створюють собі перешкоди; це унаочнює те, що деякі науковці називають «самокаліченням».[291] Коли людина надто довго чекає, перш ніж почати виконувати завдання, — це приклад самокалічення, як і схильність витрачати забагато часу на проекти, які неможливо реалізувати. Прокрастинатори більше, ніж непрокрастинатори, схильні битися над провальними проектами.[292]

Водночас є чимало надміру оптимістичних прокрастинаторів; вони майже не хвилюються. Вони можуть надто оптимістично оцінювати, скільки часу займає виконання завдання, і постійно недооцінювати потрібну їм кількість часу.[293] Бувають і «громадськоактивні оптимісти»[294], які відволікаються на громадську активність, аби прокрастинувати й отримувати від цього задоволення. Вони — комунікабельні екстраверти, занадто впевнені в тому, що це завдання спокійно можна відкласти, а впоратися з ним пізніше.

Неоднозначним питанням залишається те, як пов’язані прокрастинація і перфекціонізм. Більшість клінічних психологів стверджують, що за їхніми спостереженнями прокрастинатори схильні бути перфекціоністами. Та Пірс Стіл, який здійснив огляд досліджень у сфері прокрастинації, підсумував, що перфекціонізм немає постійного й міцного зв’язку із прокрастинацією.[295] Кілька людей заявляли, що перфекціонізм супроводжує їхню прокрастинацію[296], але в інших дослідженнях люди з високим рівнем перфекціонізму мали такий самий або навіть нижчий рівень прокрастинації, як люди-неперфекціоністи.[297] Пірс Стіл зауважує, що це відкриття не збігається з клінічними спостереженнями і не відповідає стійкому переконанню, що страх невдачі, пов’язаний з перфекціонізмом, насправді є чинником прокрастинації. Висновок Стіла, що перфекціоністи прокрастинують менше, адже справляються краще й уникають відкладати на потім, широко розійшовся у ЗМІ, коли 2007 року було опубліковано його огляд досліджень у сфері прокрастинації.[298]

Нам здається, що така розбіжність між клінічними й науковими спостереженнями може бути пов’язана з тим, що клінічні психологи мають справу з людьми, які приходять на консультацію і, схоже, є дезадаптивними перфекціоністами за визначенням Доктора Кеннета Райса.[299] Пірс Стіл, вочевидь, описує адаптивних перфекціоністів за Райсом[300] — людей, які розуміють, що у них високі стандарти, і вважають, що їхня робота, відповідає цим стандартам, тож вони задоволені своїми успіхами і своїм життям.[301] А от дезадаптивні перфекціоністи мають високі стандарти, однак вони розчаровані власними успіхами; вони критикують себе, сумніваються в собі та надто переймаються тим, що припускаються помилок, і менше задоволені своїм життям.[302] Через усі ці переживання вони більш схильні звертатися по допомогу до фахівців.

Крім того, більшість досліджень, які увійшли до огляду Стіла, використовували опитувальники, де самі респонденти визначали, чи є вони перфекціоністами. Наш досвід засвідчує, що більшість прокрастинаторів себе перфекціоністами не вважають, і тому, відповідаючи на запитання опитувальника, вони навряд чи обиратимуть пункти, в яких відображений перфекціонізм. Вони незмінно протестують: «Я не перфекціоніст; я нічого не роблю ідеально». Ці прокрастинатори не усвідомлюють, що їхній перфекціонізм звучить вже в самому їхньому запереченні. І ми знову й знову помічаємо, зазираючи в них, що у їхньому прокрастинаторському мозку перфекціонізм живе і добре почувається.

Особистісні риси, що не стосуються прокрастинації. Як показали дослідження, деякі особистісні риси мало стосуються прокрастинації або взагалі не стосуються. Отже, «протест проти контролю» не пов’язаний із прокрастинацією, і це визнали менше 5 % респондентів.[303] Ще до рис, які не стосуються прокрастинації, належать «відкритість до досвіду» (допитливий розум, креативність та уява, вміння цінувати мистецтво і красу), «згідливість» (співпраця, вміння думати про інших, турбота про громадську злагоду, оптимізм, чесність, добросовісність), «пошук нових відчуттів» (тут є тонка межа із бажанням іти на ризик) та інтелект.

Тут ми хочемо зробити важливе зауваження про суть статистики у дослідженнях, адже згідно них роблять висновки на підставі колективних даних, зібраних з великої кількості людей. Наприклад, коли Стіл каже, що зв’язку між схильністю протестувати і прокрастинацією встановлено не було, він має на увазі, що це загалом стосується більшості людей, які брали участь у дослідженні. Однак він обережно зауважує, що для людини, яка схильна прокрастинувати, боротьбою стає все, а прокрастинація — це лише один зі способів висловити протест.[304] Ми, як клінічні психологи, не можемо повністю погоджуватися з цим. Ми знаємо людину, в якої протест викликає майже все, включно з чищенням зубів (про зубну нитку не може бути й мови, як і про те, щоби владнати податкові питання, — він не робив цього вже багато років). Тож якщо ви — людина, яка починає боятися за власну незалежність після кожного запиту, то у вас схильність протестувати і справді пов’язана з прокрастинацією. Статистичні висновки стосуються не всіх.

Непринадність завдань

Чимало досліджень були зосереджені на природі завдань як способі зрозуміти прокрастинацію. Є ґрунтовні послідовні докази на підтримку висновку, що завдання, які здаються непринадними, спричиняють прокрастинацію.[305] На роботі люди прокрастинують, коли їм здається, що робота обмежує їхню автономність, коли вони не відчувають, що роблять щось важливе, коли їхню роботу не дуже помічають або коли завдання пригнічують, ображають чи виглядають нудними.[306] Під час навчання студенти прокрастинують, коли завдання здається їм неприємним, нудним або нецікавим. «Що більше людині не подобається завдання, що більше вона вважає його не вартим зусиль і що більше тривоги воно викликає, то більше людина прокрастинує», — підсумовує Стіл, тож «однією з імовірних причин того, чому деякі люди прокрастинують, є те, що багато прав та обов’язків у їхньому житті видаються їм непринадними».[307]

Нам здається, що це дослідження про природу завдання — насправді більше про природу людей. Завдання по своїй суті не є нудними чи неприємними для всіх. Те, що неприємне одній людині, викликає втіху в іншої. Мало того, варто зауважити, що багато людей виконують завдання навіть попри те, що вони здаються їм непринадними. Тому, хоча й думка про те, що люди відкладають на потім справи, які здаються їм неприємними, вкладається в рамки здорового глузду, нам цікавіше отримати відповідь на таке питання: чому це конкретне завдання, неприємне цій конкретній людині, призводить до уникнення його виконання, навіть попри те,

1 ... 79 80 81 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прокрастинація», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Прокрастинація"