Читати книгу - "Фламандська дошка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вона прибрала руку з бильця дивана й нахилилася вперед, трохи розтуливши рота: зосереджена на тому, що відбувалося в неї перед очима, Хулія не хотіла пропустити найменшої подробиці. І цей її рух, здавалося, став сигналом для продовження діалогу. Муньйос — руки в кишенях плаща, голова схилена набік — дивився на Сесара.
— Розвійте один мій сумнів, — мовив він. — Після того, як чорний слон з’їдає білого пішака на а6, білі вирішують зробити хід королем з 64 на е5, відкриваючи можливість шаху чорному королю з боку білого ферзя… Як тепер мають зіграти чорні?
В очах антиквара з’явився блиск, вони пожвавішали, мовби посміхалися, попри те що його обличчя зберігало незворушний вигляд.
— Не знаю, — повагавшись якусь мить, озвався він. — Це ви у нас гросмейстер, дорогенький. Ви повинні знати.
Муньйос зробив непевний жест, ніби відкидав титул гросмейстера, яким уперше удостоїв його Сесар.
— А проте, — повільно проказав він, розтягуючи слова, — я волів би знати вашу особисту думку.
Посмішка, яка досі, здавалось, обмежувалася очима антиквара, заграла і на його губах.
— У такому разі я прикрив би чорного короля, пересунувши слона на с4… — Він чемно глянув на шахіста. — Як по-вашому, це вдалий хід?
— Я з’їм вашого слона, — майже брутально відповів Муньйос. — Білим слоном, що стоїть на dЗ. А потім ви поставите мені шах конем на (17.
— Я нічого вам не ставитиму, друже, — антиквар незворушно витримав його погляд. — Не знаю, про що це ви. До того ж зараз надто пізно, щоб загадувати один одному загадки.
Муньйос уперто насупив брови.
— Ви поставите мені шах на d7, — повторив він. — Облиште ваші історії й зосередьтеся на шахівниці.
— З якої це речі?
— Аз такої, що у вас залишилося мало варіантів… Я уникну цього шаху, відвівши білого короля на 66.
Почувши це, Сесар зітхнув, і його блакитні очі, які через тьмяне освітлення кімнати здавалися надзвичайно світлими, майже безбарвними, втупилися в Хулію. Сунувши в зуби мундштук, антиквар двічі засмучено похитав головою.
— Відтак, хоч як це прикро, — мовив він і, здавалося, це йому справді було неприємно, — мені доведеться з']сти ще одного вашого коня — того, що стоїть на b1. — Він безпорадно розвів руками й глянув на співрозмовника. — Шкода, еге ж?
— Так, особливо з точки зору коня. — Муньйос закусив нижню губу й проникливо подивився на антиквара.
А чим ви його з’їсте — ладдею чи ферзем?
— Звичайно, ферзем, — Сесар здавався ображеним. — Адже існують певні правила… — Не договоривши, він тільки махнув правою рукою. Блідою тонкою рукою, на тильному боці якої проступали голубуваті вени і яка — тепер Хулія знала це — була здатна так само природно вбити; можливо, її смертельний удар розпочинався з такого ж елегантного поруху, який щойно Сесар зробив у повітрі.
І тут — уперше відтоді, як вони зайшли до Сесара додому, — на губах Муньйоса з’явилася та невиразна відчужена посмішка, що була пов'язана радше з його дивними математичними роздумами, ніж із довколишньою реальністю.
— На вашому місці я пересунув би ферзя на с2, але тепер це вже неважливо… — мовив він тихо. — Просто я хотів дізнатися, як ви збиралися вбити мене.
— Не кажіть дурниць, — в голосі антиквара пролунало щире обурення. Потім, мовби апелюючи до доброго виховання шахіста, він вказав рукою на диван, де сиділа Хулія, однак не дивлячись на неї. — Сеньйорита…
— Зараз, — відказав Муньйос, так само посміхаючись кутками губ, — сеньйорита, гадаю, відчуває не меншу цікавість, ніж я. Але ви не відповіли на моє запитання… Ви збиралися вдатися до своєї старої тактики, завдавши удару в горлянку або в потилицю чи готували для мене якусь більш класичну розв’язку? Я маю на увазі — отруту, кинджал чи щось таке… Як би ви це визначили? — шахіст глянув на розмальовану стелю, шукаючи там потрібне слово. — Ах, так. Щось на венеціанський манір.
— Я сказав би: на флорентійський, — уточнив Сесар з властивою йому педантичністю, не приховуючи, однак, деякого захоплення. — Я не знав, що ви можете іронізувати над такими речами.
— А я й не можу, — озвався шахіст. — Зовсім не можу… — він глянув на Хулію, а тоді вказав пальцем на антиквара. — Ось, будь ласка, слон, що займає місце довіреної особи біля короля та королеви. Або, якщо хочете більш фігурально, bishop, тобто єпископ по-англійськи, єпископ-інтриган. Великий візир-зрадник, який потайки плете свою змову, бо насправді це перевдягнена Чорна королева…
— Чарівна історія, — глузливо проказав Сесар, повільно й беззвучно аплодуючи. — Однак ви промовчали, яким буде хід білих після того, як вони втратили коня… Щиро кажучи, мій любий, я аж пропадаю з цікавості.
— Слон на dЗ, шах. І чорні програють партію.
— Так просто? Ви змушуєте мене непокоїтися.
— Так просто.
Сесар зважив ситуацію. Потім витягнув з мундштука недопалок і, акуратно стряхнувши присок, поклав його до попільнички.
— Цікаво, — мовив він, піднявши мундштук, як піднімають вказівний палець, вимагаючи тиші. Тоді повільно, щоб не стривожити марно Муньйоса, наблизився до англійського ломберного столика, що стояв поряд із диваном, праворуч од Хулії. Провернувши срібний ключик у замковій щілині шухляди з лимонного дерева, дістав жовтуваті, потемнілі через плин часу старовинні шахові фігури зі слонової кістки, які дівчина ніколи доти не бачила.
— Цікаво, — повторив він, розставляючи своїми тонкими пальцями з добре доглянутими нігтями фігури на шахівниці. — Отже, позиція у нас така (див. рис. 15).
— Саме так, — погодився Муньйос, який дивився на шахівницю здаля, не наближаючись до неї. — Білий слон, відійшовши з с4 на d3, відкриває можливість подвійного шаху: білим ферзем чорному королю і тим-таки слоном чорному ферзю. Королю не залишається нічого іншого, як
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фламандська дошка», після закриття браузера.