Читати книгу - "Точка Обману"

роботи, Габі, — сказала Йоланда. — Можеш сидіти тут стільки, скільки тобі знадобиться, щоб оговтатися. — І Йоланда рушила до дверей. — Я навідаюся за кілька хвилин, люба.

Залишившись сама, Габріель відсьорбнула води, але вона здалася їй смердючою. Смердючим здавалося все довкола. «Це лише моя провина», — подумала вона і, намагаючись сама себе, виправдати, почала згадувати всі похмурі прес-конференції НАСА впродовж останнього року: невдачі з космічною станцією, відкладення польоту Х-33, фіаско з марсіанськими зондами, безперервні дотації з бюджету. «Хіба я могла вчинити інакше? — картала себе Габріель. — Що я зробила не так?»

«Ні, не могла — і все зробила правильно», — відповіла вона сама собі.

Просто воно вдарило бумерангом.

74

Гелікоптер ВМС «Сі Хоук» з гуркотом злетів у небо з військово-повітряної бази Туле у Північній Гренландії та вирушив на секретне завдання. Тримаючись низько, поза досяжністю радарів, він помчав, долаючи сильний вітер, над непривітною поверхнею арктичного океану. А потім, виконуючи химерний наказ начальства, пілоти, борючись із ураганним вітром, «підвісили» гелікоптер у вказаній точці координат над пустельним океаном.

— А де ж наші підопічні? — розгублено закричав другий пілот. їм наказали вилетіти на спеціальному вертольоті з рятувальною лебідкою, тому він гадав, що вони мають узяти участь в операції пошуку та порятунку. — Ти впевнений, що це правильні координати? — Він провів прожектором по поверхні океану, але не побачив нічого, окрім...

— Чорт забирай! Ні фіга собі! — Пілот різко потягнув на себе штурвал, і вертоліт стрімко рвонув угору.

Без усякого попередження просто перед ними з океанських хвиль виринула якась чорна гора. Велетенський підводний човен без розпізнавальних знаків з шумом випорснув свій баласт і піднявся на поверхню в хмарині бульбашок і бризок.

Пілоти обмінялися знервованими посмішками.

— Гадаю, це вони і є.

Згідно з наказом, зустріч відбувалася в повній радіотиші. На вершечку рубки субмарини відчинився товстелезний люк, і моряк послав сигнали за допомогою пульсуючого прожектора. Потім гелікоптер підлетів до судна, завис над ним і скинув униз рятувальні кріплення для трьох людей. Це були три петлі з прорезиненої линви. За шістдесят секунд під вертольотом уже теліпалися троє невідомих «каскадерів», поволі піднімаючись догори, попри повітряну хвилю від гвинта машини.

Коли помічник пілота затягнув на борт усіх трьох — двох чоловіків та одну жінку, пілот дав підводному човну сигнал «відбій». І за кільканадцять секунд величезне судно безслідно зникло у бурхливому морі — наче його тут ніколи й не було.

Вдало прийнявши пасажирів на борт, пілот гелікоптера вирівняв машину і дав газу. Вертушка, нахиливши носа, понеслася на південь, завершуючи завдання. Швидко наближався шторм, тому найліпше було доставити трьох незнайомців на авіабазу Туле, де вони мали пересісти на інший транспортний засіб — реактивний літак. Куди ці троє прямували, пілот не мав ані найменшої гадки. Він знав лише, що наказ отримано з верхів і що він перевозить надзвичайно цінний «вантаж».

75

Коли нарешті вибухнув шторм і з усією люттю накинувся на житлосферу НАСА, конструкція затремтіла, немов збиралася відірватися від льоду і ракетою полетіти до океану. Металеві троси, що кріпили її до льоду, натягнулися і жалібно бриніли, мов струни. Генератори, розташовані надворі поблизу, почали працювати з перебоями, від чого світло в житлосфері замерехтіло, загрожуючи кинути величезне приміщення в непроглядну темряву.

Директор НАСА Лоуренс Екстром крокував житлосферою. Він сподівався, що сьогодні ввечері вшиється звідси, але цьому не судилося статися. Він мав залишитися ще на один день, щоб дати додаткові прес-конференції з місця події, а потім наглядати за підготовкою метеорита до перевезення у Вашингтон. Зараз у нього було єдине бажання: хоч трохи поспати, тим більше що несподівані проблеми, які навалилися на нього сьогодні, сильно його виснажили.

Екстром подумки повернувся до Вейлі Міна, Рейчел Секстон, Нори Менгор, Майкла Толланда і Коркі Марлінсона. Дехто зі співробітників НАСА вже почав помічати зникнення цивільних фахівців.

«Заспокойся, — сказав собі Екстром. — Усе під контролем».

Він глибоко вдихнув, нагадавши самому собі, що зараз увесь світ переживає ентузіазм і захват стосовно і НАСА, і космічних досліджень взагалі. Ще ніколи тема позаземного життя не викликала скільки інтересу — після відомого інциденту в Росвелі, що стався далекого 1947 року, — здогадної катастрофи космічного корабля прибульців у штаті Нью-Мексико. Відтоді цей район перетворився на Мекку для мільйонів прихильників теорій НЛО.

Екстром колись працював у Пентагоні й дізнався, що росвельський інцидент насправді був не чим іншим, як військовою катастрофою, що сталася під час секретної операції під назвою проект «Могул» — польотного випробування шпигунської повітряної кулі, призначеної для пильнування за російськими ядерними дослідженнями. Під час випробувань куля збилася з курсу і розбилася в пустелі Нью-Мексико. На жаль, якийсь цивільний знайшов уламки швидше за військових.

Нічого не підозрюючи, господар ранчо Вільям Брейзел наштовхнувся на рештки синтетичного каучуку та легкі метали, яких йому ще не доводилося бачити, і тому викликав шерифа. Газети розповіли про цю знахідку, й інтерес громадськості почав швидко зростати. Підживлені відмовою військових від припущень, що ті уламки належать їхньому відомству, репортери розпочали власне розслідування, і тому секретний статус проекту «Могул» опинився під серйозною загрозою. І якраз тієї миті, коли вже здавалося, що про дражливе питання шпигунської кулі доведеться сказати правду, сталося щось дивовижне.

Мас-медіа дійшли абсолютно несподіваного висновку. Вони чомусь вирішили, що уламки ніде не бачених футуристичних речовин могли прийти лише з позаземного простору, від істот, більш розвинутих, аніж людина. Заперечення військових виявилося не чим іншим, як приховуванням контакту з прибульцями! Військово-повітряні сили були ошелешені таким розвитком подій, але не стали зазирати в зуби несподіваному подарунку екзальтованих газетярів. Ухопившись за історію з прибульцями, вони почали її нещадно експлуатувати: підозри всього світу, що прибульці відвідували Нью-Мексико, завдали б набагато менше шкоди національній безпеці, аніж підозри росіян стосовно проекту «Могул».

Щоб додати олії у вогонь і цікавих подробиць до історії з космічними прибульцями, що відвертала від них увагу, розвідувальні кола почали влаштовувати «просочування» секретної інформації — смутно натякали на контакти з позаземними істотами, начебто знайдені в пустелі космічні кораблі і навіть на загадковий ангар-18 на авіабазі ВПС США в Дейтоні, де нібито зберігалися заморожені тіла прибульців. Усі купилися на цю історію, і росвелівська лихоманка захопила увесь світ. І відтоді щоразу, коли цивільні помічали якийсь експериментальний військовий літак, секретні служби діставали з полиці припалу пилом історію про прибульців.

Це не військовий літак, це космічний корабель інопланетян!

Директор НАСА з подивом