Читати книгу - "Дванадцять стільців"

Цього не може бути!

Вряди-годи він скрикував і хапався за мокру від ранкового туману голову. Згадуючи всі події ночі, він трусив сивими патлами. Діамантова лихоманка докінчила його: він одряхлів за п'ять хвилин.

— Ходять тут, ходять усякі, — почув Вороб'янінов над своїм вухом.

Він угледів сторожа в брезентовім спецодягу і в холодних чоботах. Сторож був дуже старий і, либонь, добрий.

— Ходять і ходять, — по-товариськи говорив старий, якому набридла нічна самота, — і ви теж, товаришу, цікавитесь. І правильно. Клуб у нас, можна сказати, надзвичайний.

Іполит Матвійович змучено дивився на рум'яного старика.

— Так, — сказав старик, — надзвичайний цей клуб. Другого такого ніде нема.

— А що ж в нім такого надзвичайного? — запитав Іполит Матвійович, збираючись з думками.

Старичок радісно подививсь на Вороб'янінова. Очевидно, оповідання про надзвичайний клуб подобалось йому самому, і він любив його повторювати.

— Ну, і от, — почав старик, — я тут у сторожах ходжу десятий рік, а такого випадку не було. Ти слухай, солдатику. Ну, і от, був тут завжди клуб, відомо який, — першої дільниці служби тяги. Я і був тут за сторожа. Нікудишній був клуб… Опалювали його, опалювали, і нічого не могли вдіяти. А товариш Красильников до мене підступає: «Куди, — мовляв, — дрова в тебе йдуть?» А я їх їм хіба, чи що, ці дрова? Старався товариш Красильников з клубом — там вогкість, тут холод, духовому гурткові приміщення нема, і в театр грати сама мука: панове артисти мерзли. П'ять років кредиту просили на новий клуб, та не знаю, що там виходило, шляхпроф[11] кредиту не затверджував. Тільки навесні купив товариш Красильников стілець для сцени, гарний, м'який…

Іполит Матвійович, налягаючи всім корпусом на сторожа, слухав. Він був у напівпритомному стані. А старик, заходячись радісним сміхом, розповів, як одного разу виліз він на цей стілець, щоб вигвинтити лампочку, та й покотився.

— З цього стільця я посковзнувся, оббивка на ньому подерлася. І дивлюсь — з-під оббивки скельця сиплються і намисто біле на ниточці.

— Намисто, — промовив Іполит Матвійович.

— Намисто, — верескнув старий захоплено, — і дивлюсь, солдатику, далі, а там коробочки всяк. Я ці коробочки навіть і не чіпав. А пішов прямо до товариша Красильникова і доповів. Так і комісії потім доповідав. Не чіпав я цих коробочок та й не чіпав. І добре, солдатику, зробив, бо там коштовності найдені були, заховані буржуазією…

— Де ж ті коштовності?! — закричав предводитель.

— Де, де, — передражнив старий, — тут, солдатику, треба голову на в'язах мати. От вони!

— Де, де?

— Так от вони! — закричав рум'яний вартовий, радіючи з такого несподіваного ефекту. — От вони! Окуляри протри! Клуб на них побудували, солдатику! Бачиш? От він, клуб! Парове опалення, шашки з годинником, буфет, театр, в калошах не пускають!..

Іполит Матвійович закляк і, не рухаючись з місця, водив очима по карнизах. Так от вони де, скарби мадам Пєтухової! От вони! Всі тут! Усі сто п'ятдесят тисяч карбованців нуль нуль копійок, як любив говорити Остап-Сулейман-Берта-Марія Бендер.

Діаманти перетворились у суцільне фасадне скло і залізобетонні перекриття, прохолодні гімнастичні зали були зроблені з перлів. Алмазна діадема обернулась на театральний зал з рухомою сценою, рубінові підвіски розрослись у цілі люстри, золоті змієподібні браслети із смарагдами обернулись на прекрасну бібліотеку, а фермуар перевтілився в дитячі ясла, планерну майстерню, шаховий кабінет і більярдну.

Скарби залишились, вони були цілі і навіть збільшились. Їх можна було помацати руками, але не можна було забрати з собою. Вони перейшли на службу іншим людям.

Іполит Матвійович помацав руками гранітне облицювання. Холод каменю передався йому в саме серце.

І він закричав. Крик його, шалений, пристрасний і дикий, — крик простреленої наскрізь вовчиці, — вилетів на середину майдану, метнувся під міст і, звідусюди відбитий ранковими звуками великого міста, почав глухнути і за хвилину зачах. Чудовий осінній ранок скотився з мокрих дахів на вулиці Москви. Місто рушило у буденний свій похід.

Примітки

1

Асоціація художників революційної Росії.

2

Московське управління нерухомим майном. — Ред.

3

Московська спілка споживчій товариств. — Ред.

4

Міністерство комунального господарства. — Ред.

5

Московський союз споживчих товариств. — Ред.

6

Профспілка працівників мистецтв. — Ред.

7

Вищі державні художньо-технічні майстерні. — Ред.

8

Народний комісаріат шляхів сполучення. — Ред.

9

Проектно-технологічний інститут. — Ред.

10

Повітовий відділ народної освіти. — Ред.

11

Шляховий комітет профспілки працівників залізничного транспорту. — Ред.