Читати книгу - "Мільйон на рулетці"

— Гроші, — наказав Мишко.

— Гарантії, — прошипів Сашко.

— Та живи собі, — сказав Тоша, — торгуй пароплавами і чекай на повернення Сірка. Щось не влаштовує?

— Усе, — відповів Віктор Сашко.

— Тоді давай гроші.

Забравши дипломат з півмільйоном колись відібраних у нас грошей, Мишко і Тоша підійшли до машини, яку я зупинив біля ґанку «Банку Резервних Кредитів».

— Хто наступний? — запитав Мишко.

— Казино «Прага».

— «Прага», — свиснув Мишко. — Гарне місце.

— Дуже, — погодився я.

У розвідку туди ми відправили Яну.

— Пограєш, вип’єш, подивишся чоловічий балет. Краще ні з ким не знайомся, але уважно все роздивися, — таким було наше їй завдання.

О третій годині ночі Гоша привіз Яну з «Праги».

Дівчина трохи перебрала і не могла відповісти на жодне з наших запитань.

— Під холодний душ? — запитав Тоша.

— Та ні. Хай проспиться, — відповів я і уклав Яну спати, а сам з Мишком продовжив грати у преферанс.

Але вранці Яна теж не змогла нічого толкового сказати:

— Багато охоронців. Усіх чоловіків обшукують. Я спробувала зіграти в «дюжину», але програла. Тричі зі мною намагалися познайомитися різні чоловіки, один навіть запропонував чотириста євро.

Вона замовкла, а ми чекали, що вона скаже ще хоч що-небудь. Але дарма.

— А ти непогана оповідачка, — сказав, вислухавши її, Мишко.

Яна почервоніла.

— Не переживай, — сказав я, — сьогодні ввечері зробимо ще одну спробу.

Удвох з Мишком ми об’їздили з десяток магазинів, перш ніж знайшли потрібну нам апаратуру. Повернувшись, довго пояснювали Яні, як нею користуватися, а ввечері Гоша знову повіз її до «Праги».

Казино «Прага» побудували у вісімнадцятому столітті за наказом офіцерських зборів. До революції тут містилася бібліотека Академії Образотворчих Мистецтв. Загін повсталих залізничників з червоними нарукавними пов’язками знищив її скульптури і попротикав багнетами картини. Потім тут був дитячий будинок. А з тридцять п’ятого по сорок перший роки — кінотеатр.

При німцях тут сиділи хлопці, які формували потяги з зерном і м’ясом для дітей і жінок Берліна. Коли німці залишили місто, тут у поті чола трудилися енкаведисти. Потім будинок передали міністерству освіти. А невдовзі міністерство культури улаштувало в його стінах клуб юних техніків. Під кінець вісімдесятих приміщення, що ледь обігрівалось і в якому скрізь бігали пацюки, закрили, оскільки визнали непридатним для ремонту і внесли в список «під знос». І тільки події вісімдесят шостого — дев’яносто першого років не дозволили міській владі проїхатися по ньому бульдозером.

Коли Валерій С. вирішив відкрити казино і почав шукати місце для свого майбутнього ігрового будинку, йому порадили оглянути «руїни» поблизу алей міського ботанічного саду. Він оглянув їх, зробив певні підрахунки і сказав: «Спробуємо».

У ті часи гроші можна було заробити досить легко — три бригади турецьких робітників коштували дешевше, ніж один вітчизняний алкоголік-облицювальник, а державні чиновники задовольнялися хабарами в тисячу доларів, і тому вже через три місяці руїни перетворилися на парковий замок, точнісінько такий, яким він був двісті сімдесят років тому.

У залах, обставлених дзеркалами і пальмами, поставили ігрові столи, пошили кілька комплектів одягу для швейцарів — зимовий, літній і святковий, наповнили бари горілкою і коньяком та охрестили даний заклад «Казино Прага». І майже відразу ж після цього «Прага» стала переходити з рук у руки, змінюючи своїх хазяїнів не менше чотирьох разів на рік, поки не стала власністю представника вірменської мафії Армена Сахішвілі. Того самого, який уклав мирний союз з хазяїном «Золотого Дракона» Володимиром Аренським і попередив останнього про наш запланований візит до його казино.

Саме тому в «Празі» було використано всі можливі і неможливі запобіжні заходи. Але всі вони були спрямовані проти осіб чоловічої статі, Яна ж оминула численні пости охоронців, її не обшукали жодного разу.

Дерева ботанічного саду вже розпрощалися з листям, тільки у величезних, добре освітлених і вологих теплицях буяли розкішні ліани з химерними квітами і плодами. Гоша віз Яну по обнесеній ланцюгами дорозі до освітленого з усіх боків казино. На в’їзді в сад він пригальмував перед охоронцем, який підняв руку, відчинив вікно і посміхнувся:

— Далеко? — запитав вартовий.

— Та от панянку привіз у казино.

На стоянці перед «Прагою» Гоша сказав Яні:

— Виходитимеш, даси мені пару купюр, щоб не викликати зайвого інтересу.

Дівчина дала йому п’ятдесят гривень, вийшла з машини, ступила на м’який килим і попрямувала до казино.

Люб’язний швейцар. Кремезні охоронці. Людина фейсконтролю, яка відразу упізнала її, адже вона вчора програла майже сім тисяч і не пішла ні з ким із чоловіків, які намагалися познайомитися з нею. Усі вони зрозуміли, що «ця прийшла просто порозважатися».

Яні довелося затриматися на секунду, поки обшукували пару, яка заходила перед нею.

Потім її попросили відкрити сумочку. Вона погідливо показала її вміст. Пудра, кілька серветок, помада, стягнута резинкою пачка грошей.

— Спасибі, — подякував охоронець. — Приємної ночі.

Яна пішла до гардеробу, а після цього піднялася на другий поверх і зайшла до жіночої вбиральні. Там вона зупинилася перед дзеркалом, ледь підфарбувала губи, а після цього зайшла в кабінку і закрилася в ній.

— Спочатку подивишся по боках, — учив її я. — Якщо не побачиш камер або чогось схожого на них — дій. Якщо щось запідозриш, то повечеряй, зіграй, роздивися навкруги і виходь. Гоша