Читати книгу - "Чорна акула в червоній воді"

круто пішла вгору. Під ногами тепер було каміння. Обрій наче наближався з кожним кроком. Стежка зробила ще один поворот, і вони вийшли на берег річки.

Річка текла між високих кам’яних берегів. Течія була досить швидкою, але внизу, між двома скелями, утворилася затока із спокійною кришталево-чистою водою. Біля самої води стояв двомісний туристський намет. Майже на середині затоки, широко розкинувши руки і ледь ворушачи ногами, на воді лежала жінка в яскравому купальнику.

Розділ 9

Ігор сидів у наметі і слухав вереск групи «Кісс», що лунав з портативного приймача. Втім, вокальні здібності «Кісс» хвилювали Ігоря набагато менше, ніж власні сексуальні проблеми.

Вже третій день дружина відмовляла йому в коханні. І, може, через те думки його були далеко звідси — за добу переходу, на гірській важкодосяжній метеостанції. Коли він згадував ту новеньку дівчину Софію, то у нього починало приємно щеміти в животі. Хоча, звісно, і його дружина була нічогенька: постійні фізичні навантаження, яких вимагають заняття альпінізмом, дозволили їй постійно бути в чудовій спортивній формі. Але, без усякого сумніву, він волів би краще опинитися у цій палатці з гарненьким метеорологом Софією.

Ігор уявив її зовсім юне, струнке тіло, і приємне тепло полилося від живота вгору і вниз, поступово охоплюючи все його єство. Від приємних мрій Ігоря відволікли тихі кроки. Брезент відсунувся убік і з’явилася Марія в купальнику, з розпущеним мокрим волоссям. Вона взяла рушник. Загорнулася в нього і сіла поряд.

— Ти помітив на березі щось схоже на стежку? Наче тут час од часу хтось ходить у гори…

— У гори? — Ігор стенув плечима. — Може, контрабандисти?

— Контрабандисти? Але ж там без спеціального спорядження ніхто не зможе пройти.

— Значить, то контрабандисти-альпіністи…

— Ти з глузду з’їхав. До найближчого кордону тут сотні кілометрів…

Цього разу Ігор не знайшов, що відповісти. Ще раз стенув плечима — яке йому було діло до тієї стежки?

— Можливо, треба після повернення зателефонувати до обсерваторії? — наполягала Марія.

— Чому б ні, — погодився Ігор і потягнувся до її звабливого мокрого тіла. Але вона відштовхнула його руку.

— Іди к бісу! Нещодавно вже одержував свою порцію.

Прокляття! Йому було не так просто відвести погляд від її звабливих форм. О, чорт! Якого дідька вона тримає його на голодній пайці? І який він дурень! Треба було іти в гори з кимось із чоловіків. І зараз вони могли б чудово розважатися з дівчатками на метеостанції. А що це неодмінно б вийшло, хоча б з однією із трьох, він нітрохи не сумнівався. А можливо, навіть з Софією. Недарма ж він помітив, що вона дивилася на нього, коли плавав у озері.

Друзі-альпіністи, він помітив, у походах задивляються на його зовні сексапільну дружину і, мабуть, заздрять йому. Думають, що вона чудова в ліжку. Але одне з іншим, виявляється, пов’язане приблизно так, як гроно винограду з гілкою акації. Мабуть, вона ще пам’ятає ту сцену, що влаштувала на метеостанції, і досі злиться на нього.

Наче дражнячи його, Марія скинула і викрутила купальник. Натягнула оранжевий тренувальний костюм прямо на голе тіло. Вийшла з намету і завмерла від несподіванки. Четверо коротко стрижених чоловіків — двоє кремезних, один довгий, як каланча, і один маленький сиділи біля їхнього вогнища. Казанок з юшкою стояв між ними. І вони нахабно, не звертаючи на неї найменшої уваги, сьорбали юшку.

— Ігор, — задкуючи до намету, тихо погукала вона. — Ігор!

— Ну чого тобі? — невдоволено озвався Ігор, притишивши вереск приймача.

— Якісь злодюги їдять нашу юшку…

— Що? — Ігор висунувся з намету і також завмер з широко розплющеними очима.

Четвірка, не звертаючи на них найменшої уваги, доїдала юшку.

Ігор випростався на висоту свого богатирського зросту і ступив кілька кроків до зловмисників. Але, як виявилося, байдужість непроханих гостей була награною. Найкремезніший з бритоголової четвірки дістав з кишені пістолет і поклав його поряд з собою. Зробив запрошувальний жест.

— Сідайте, може і вам щось залишиться.

Побачив, що його запрошення не квапляться прийняти. Взяв пістолет і клацнув запобіжником:

— Я наказав сісти.

— В натурі, — додав довгий, голосно плямкаючи і витираючи рота брудними долонями.

— В натурі, до вас з відкритою душею. А ви в груди копитом…

Чорне вічко ствола зазирнуло Ігорю в обличчя, готове плюнути свинцем і забрати життя. Ігор вже зрозумів, з ким має справу і тому вирішив поки що не опиратися.