Читати книгу - "Тарзан та його звірі. Тарзанів син"

треба знищувати; але якщо Вбивця за неї, то нема іншої ради, як змиритися.

Акутові дівча зовсім не подобалося — в цьому він був цілкЬм певен. Її шкіра була надто вже гладенька й безволоса, геть як у змії, а її обличчя анітрохи не привабливе. Хіба ж така була його обраниця! Її він зауважив поміж іншими на місці постійних сходин його племені. О, вона справді була втіленням жіночої краси! Великий шляхетний рот; милі жовті ікла й ніжні, м’якенькі вуса, як у киці. Акут зітхнув. Потім випростався на повен зріст, випнув свої могутні груди й заходився стрибати туди-сюди на своїй гілці, бо навіть така нікчема, як ця, Коракова, мала належно поцінувати його гарне хутро й чудову статуру.

Але бідолашна мала Меріем лише дужче притулилася до Корака. В цю мить вона ладна була краще вернутися назад до шейхового селища, в те пекло, де, проте, було все більш чи менш знайоме, були люди. Величезна мавпа злякала її. Вона здавалася малій такою лютою! І як загрозливо випинає груди, й витягається, і скаче по гілляці! Звідки могла дівчинка знати, що то мавпич так красується? Не могла вона збагнути й того, чому велетенський звір із джунглів так приятелює з цим богоподібним юнаком, що врятував її від шейха.

Меріем трусилася від страху весь вечір і цілу ніч. Корак з Акутом вели її кудись своїми карколомними стежками в пошуках поживи. Одного разу вони сховали її в гіллі дерева, а самі покралися до оленя, що виринув із хащів. Її повсякденний страх перед самотністю в лихих джунглях чггав справжнім жахом, коли вона побачила, як людина і звір водночас кинулися на свою жертву й звалили її додолу; як миле обличчя її рятівника перекривилось від звірячого гарчання і як потім його міцні білі зуби вп’ялися в забиту тварину.

Коли Корак вернувся до неї, то його обличчя, руки й груди були в крові, і він простяг їй великий кусень сирого, ще теплого м’яса. Він був вочевидь дуже стурбований її відмовою, а за хвилину зник у лісі й повернувся з фруктами для неї. Тоді вона знов відчула вдячність до свого рятівника. На цей раз вона не відсахнулась, а віддячила йому привітною усмішкою. Дівча й гадки не мало, що то була найкраща дяка спраглому на людську ласку хлопцеві.

Корака дуже турбували проблеми ночівлі. Він знав, що дівчинка не зможе безпечно спати на дереві, як вони з Акутом, а долі на неї чигали б хижаки. Отож він вирішив, що дівча спатиме у нього на руках цілу ніч. Так, він і зробив. Акут примостився по один бік від малої, Корак пригорнув її з другого боку, так що тіла обох зігрівали її.

Дівчинка майже півночі не могла заснути; але врешті втома поборола її страх перед чорною безоднею внизу і волохатим диким звіром поруч, і вона поринула в глибокий сон. Коли вона розплющила очі, сонце стояло вже високо. Спершу дівчинці не вірилося, що все це діється з нею насправді. Потім вона завважила, що її голова зсунулася з Коракового плеча, і волохата спина мавпи була просто перед її очима. Вона сахнулася. Аж раптом відчула, що хтось її тримає, повернула голову й побачила усміхнені очі юнака, який захистив її. Коли він усміхався, її страхи всі зникали, й тепер вона пригорнулася до нього, інстинктивно відхиляючись якомога далі від волохатого звіра.

Корак заговорив до неї мовою мавп; але вона похитала головою й відповіла йому арабською, так само незрозумілою для нього, як для неї мавпяча. Акут, підвівшись, дивився на них. Він розумів усе, що казав Корак, а дівчинка лише видавала якісь дурнуваті, на його, Акутів, погляд, звуки, кумедні й позбавлені сенсу. Акут ніяк не міг добрати, що Корак знайшов у ній такого вже захоплюючого. Він довго й пильно дивився на дівчинку, прискіпливо її вивчаючи, потім почухав голову, встав і обтрусився.

Його порух трохи сполохав Меріем — вона була на мить забула про Акутову присутність, — і тепер знову сахнулася від нього. Звір побачив, що вона його боїться, і вирішив по-своєму пожартувати з нею. Пригнувшися на гілляці, він простягнув свою важку лапу до дівчинки, неначе збираючись її схопити. Вона сахнулася ще далі. Очі Акутові блищали, — ось я, мовляв, який дотепний, — він не спостеріг люто примружених Коракових очей навпроти себе, не помітив, як той загрозливо втягнув голову в плечі, готуючись до нападу. Коли мавпичеві пальці вже ледь не торкались дівчаткової руки, хлопець схопився і здушено загарчав. Кулак майнув перед очима Меріем і врізався здивованому Акутові просто в писок. Мавпич відчайдушно заревів, схитнувся й полетів з дерева додолу. Корак провів його поглядом і раптом почув у кущах поблизу якийсь шелест, дівчинка й собі подивилася вниз, але вона не побачила нічого, окрім сердитої мавпи, що зводилася на ноги. А потім, де не взялася, наче стріла, випущена з лука, купа плямисто-жовтого хутра, стрибнула на спину Акутові. Це була пантера Шіта.

10

Коли пантера скочила на великого мавпича, Меріем зойкнула від страху — не тому, що так злякалася за його долю, а через юнака, який щойно жорстоко побив свого дивного спільника. Тільки-но помітивши пантеру, хлопець вихопив ножа й завис над нею. І саме в ту мить, коли Шіта вже мала вп’ястись, пазурами й іклами в спину приреченого Акута, Корак упав просто на спину розлютованої пантери.

Отож вона не встигла й волосини висмикнути з кошлатого хутра. Із страхітливим гарчанням пантера почала кружляти, намагаючись перекинутися на спину, кігтями й зубами дістати й скинути ворога, що вчепився їй у загривок і раз по раз бив ножем у бік.

Коли Акут почув несподіваний шелест у себе за спиною, то інстинктивно, одним скоком вихопився на дерево, — напрочуд швидко для такого незграбного звіра, — і опинився поруч з дівчинкою. Але побачивши, що діється внизу, негайно стрибонув додолу. Перед лицем небезпеки особисті кривди враз забулися, і він так само ладен був покласти життя заради свого