Читати книгу - "Діти Безмежжя, Олександр Павлович Бердник"

її. Ген блищить море вдалині. Зеленіють великі ліси. Біліють села. Золотисті хліба котять хвилі з краю в край. Який простір! Яка сила! Брати мої! Піднімайтесь сюди!

Та переселенці вже не слухали його. Вони один за одним рушали вниз, назад. Там їх чекало рідне село, пасовиська, теплі хати і постіль.

Останній з переселенців озирнувся, посварився кулаком на пришельця і сказав презирливо:

— Щастя твоє, що ти піднявся вище. Тут би тобі й кінець прийшов. Брехун! Не смій спускатись за нами!

— Я кажу правду, — розпачливо говорив пришелець. — Ну чому ви не хочете піднятися до мене?

— Ми досить ішли за тобою, — крикнув останній з переселенців. — І нічого не бачили. Скільки можна обманювати?

— Невже не розумієте, — обурився пришелець, — що нові обрії відкриваються лише на вершині! Зробіть останнє зусилля!

Та розлючені люди вже не чули його. Вони спускалися нижче і нижче, до рідної долини, де жили тисячоліттями їхні діди, прадіди і де вони знову житимуть віками, вже не піддаючись намові божевільних диваків.

А пришелець сидів на вершині гори і гірко плакав сльозами жалю і співчуття. Він жалів людей, яким залишилось так небагато до нових обріїв і які самі не побажали піднятися до них.

Сонцезір замовк. Оглянув учнів.

— Чи ясний зміст казочки? — запитав він. І, не чекаючи відповіді, ствердно сказав: — Я гадаю, що ясний. Нові обрії, нові перспективи в житті суспільства, в пізнанні Світу відкриваються лише на грані зусиль, лише тоді, коли люди піднімаються на вершини даного етапу Буття. Якщо вони не повірять Розуму, що веде їх па вершину, якщо вони зневажать пориви і підуть за голосом догми, розрахунку, очевидності — тоді настає епоха регресу, занепаду, і тисячоліття мороку і невігластва пропливають над такими народами. Так було часто на Землі і па інших планетах, як нам стало відомо з численних космічних повідомлень. Це закон Розвитку.

Ви не гадаєте, що я ухилився вбік? По очах бачу, що ви розумієте мене. Тим краще. Мій відступ має пряме відношення до сьогоднішньої лекції та експерименту.

Справді, будь-яке фізичне існування являє собою своєрідну долину, про яку розповіла вам старовинна притча. Чи то амеба, черв’як, чи мурашка, чи риба, чи навіть ссавець, чи людина — всі ці істоти знаходяться на певній висоті в тій долині, з якої бажає вивести своїх родичів Розум.

Уявіть обрій черв’яка чи мурашки. Він пролягає зовсім поряд з ними. Наприклад, черв’як може вивчати світ лише безпосередньо дотикаючись до предметів. У мурашки кругозір набагато ширший, бо вона входить до колективу, отже, об’єднується з братами своїми в грандіозну надістоту. Але навіть колективний розум мурашок перебуває в досить тісній долині, створеній потребами і умовами життя цих комах.

Минають віки. Тисячоліття. Творчий імпульс, закладений у матерії Природою, невпинно змушує істот шукати шляхів з глибокої долини до вершин Буття. І ось з’являється гомо сапієнс — розумна людина. Починається колективний похід за вершину, з якої Розум обіцяє показати Безмежність. Скільки відсталих на шляху! Скільки проклять, нарікань, зневіри! Згадаймо деякі факти.

Спочатку древні обмежували світ лише своїми землями. Вони уподібнювали його млинцю, що плаває в Океані, або, в кращому разі, півсфері, що тримається на китах. Небо являло собою кришталеву сферу, а зорі — світильники, призначені для прикрашення ночі. Це, звичайно, набагато прогресивніше, ніж погляд мурашки, але, по суті, не відрізняється від нього, а може, ще й гірший, бо перекручує істину, замикає людську свідомість у непорушні догми, які потім так важко руйнувати.

Ще один поштовх вперед. Окремі геніальні вчені починають розуміти, що Земля оточена з усіх боків простором, що вона обертається навколо Сонця. Так учив Арістарх Самоський і деякі інші вчені давнини. Але прекрасні зернята Істини були поховані під пилом церковних догм і забобонів. Служителям тьми і регресу не хотілося, щоб люди вийшли з долини неуцтва, бо в Безмежності їх неможливо буде тримати в покорі, звільнений Розум обов’язково розірве кайдани умовностей і упереджень, потрапивши в свою істинну стихію — в Океан Безконечності. Так знову пливли віки темряви і сваволі, освітлені чадними вогнищами інквізиції, позначені криками замучених і подвигами безсмертних Пришельців Світла і Прогресу.

Згадаємо Кампанеллу. Згадаємо Коперніка і Галілея. Вони перші не побоялися похитнути кришталевий небозвід, вони закликали братів своїх — людей Землі — шукати вихід з долини неуцтва. Насилу пробила до життя стежину ідея геліоцентризму. Земля нарешті звільнилася від віковічного тягаря — бути центром Світу — і закружляла в космічному просторі. Але навіть тут прислужниками темряви були знайдені щілини. Кришталева сфера була відсунута трохи далі, за орбіту останніх планет. Але ж долина — така люба для обмежених і нікчемних умів — зберігалася. Ніхто не бажав визнати, що з вершини відкривається безмежний обрій, де є безліч таких же світів, як і наш світ.

Це зробив Джордано. Одним ударом Розуму він розсік тенета зашкарублості і піднявся на вершину пізнання. Порохом затхлості і дикунства розлетілися всякі сфери, що обмежували людство, — і перед враженою свідомістю відкрилася істинна Безмежність. Вогнище, на якому згоріло тіло Джордано, палатиме вічно. Воно горить на вершині, з якої відкривається новий безмежний обрій. Так, Джордано був Пришельцем з Безконечності, куди він піднявся неймовірним подвигом руху.

Почалася Нова Ера. Ера нестримного розвитку Знання. Та на цьому не скінчилася боротьба. О ні! Вона ще сильніше закипіла на порозі Безмежності. Адже темрява, реакція в особі різних мракобісних об’єднань знала, що руйнування обмежень, умовностей, традицій темного минулого зруйнує і владу її над умами людськими.

Так було ще зовсім недавно, ви про це читали в книгах і бачили фільми. Невігласи і мракобіси чіплялися за будь-які досягнення науки, щоб обмежити Світобудову, щоб довести нікчемність Людини, її приреченість, її залежність від випадку і так далі. Обмеженість свого фізичного мозку такі «теоретики» переносили на Всесвіт, ігноруючи весь хід пізнання, який свідчив, що нема і