Читати книгу - "Повернення Шерлока Холмса, Артур Конан Дойль"

- вона стільки пережила від цього страху й крові.

Леді Брекенстол лежала на тій самій канапі, але дивилася вже веселіше. Покоївка провела нас до вітальні й одразу заходилась міняти пов’язку на чолі господині.

- Сподіваюся,- мовила леді,- ви не прийшли знов допитувати мене?

- Ні,- відповів Холмс якнайлагіднішим голосом,- я не завдам вам марних турбот, леді Брекенстол; я маю лише бажання допомогти вам, бо знаю, скільки вам довелося вистраждати. Довіртесь мені, як другові, і не пошкодуєте.

- Що ж я повинна зробити?

- Сказати мені правду.

- Містере Холмсе!

- Ні, ні, леді Брекенстол. Ви, мабуть, чули про мене. Я ладен поставити на карту своє ім’я, що ваша розповідь - цілковита вигадка.

Господиня з покоївкою вирячились на Холмса; їхні обличчя зблідли, очі запалали.

- Ви нахаба! - вигукнула Тереза.- То ви хочете сказати, що моя господиня збрехала?

Холмс підхопився зі стільця.

- Вам більше нічого сказати мені?

- Я розповіла вам усе.

- Подумайте ще, леді Брекенстол. Може, краще сказати все відверто?

На мить на її гарному обличчі з’явився сумнів. Але тієї самої миті якась нова думка перетворила його на маску.

- Я розповіла вам усе, що знаю.

Холмс узяв капелюх і знизав плечима.

- Шкода,- мовив він, і ми, не сказавши більше ні слова, залишили кімнату й будинок. У парку був ставок, і мій друг попрямував до нього. Ставок увесь замерз, лише посередині була ополонка для самотнього лебедя, що зимував тут. Холмс поглянув на неї, й ми пішли до вартівні. Там він написав коротку записку для Стенлі Гопкінса й залишив її у воротаря.

- Чи влучили ми, чи промахнулися, але наш друг Гопкінс має щось знати. Інакше що він подумає про наш другий візит? - сказав він.- Однак виказувати йому всі наші таємниці ще зарано. Гадаю, тепер нашим місцем дій буде контора пароплавства Аделаїда - Саутгемптон, що в кінці Пел-Мел, коли я не помиляюсь. Є також інша пароплавна лінія, що з’єднує Південну Австралію з Англією, але розпочати краще з більшої.

Холмсова візитна картка, надіслана управителеві, привернула його увагу, і невдовзі ми мали всі потрібні відомості. У червні 1895 року лише одне судно цього пароплавства повернулося до вітчизняного порту. То була «Гібралтарська скеля», їхній найбільший і найкращий пароплав. У реєстрі його пасажирів значились міс Фрейзер з Аделаїди та покоївка, що подорожувала разом з нею. Тепер цей пароплав у дорозі до Австралії, десь на південь від Суецького каналу. Команда його залишилася та сама, що й 1895 року, за одним винятком: старшого помічника, містера Джека Крокера, призначено капітаном на їхній новий пароплав «Скеля Бас», що виходить через два дні з Саутгемптона. Він мешкає в Сайденгемі, але цього ранку повинен з’явитися сюди, щоб дістати вказівки; його можна дочекатися.

Ні, містер Холмс не хоче його бачити, але буде радий дізнатися про його кар’єру і вдачу.

Його кар’єра була блискучою. В усьому флоті немає офіцера, щоб був рівня йому. Щодо його вдачі, то він сумлінний у роботі, але поза судном часто буває нестримний, запальний,- одне слово, людина пристрасна, нерозважлива, проте добра, чесна й віддана. Всі ці відомості Холмс дістав у конторі пароплавства Аделаїда - Саутгемптон. Звідти ми вирушили до Скотленд-Ярду; під’їхавши до управи, Холмс не вийшов з кеба, а сидів, насупивши брови й глибоко замислившись. Нарешті він наказав їхати до телеграфної контори в Черинґ-Кросі, надіслав кудись телеграму, й тільки після того ми повернулися на Бейкер-стріт.

- Ні, я не міг цього зробити, Ватсоне,- мовив мій друг, коли ми увійшли до нашої кімнати.- Якщо буде виписано ордер на арешт, то його ніщо в світі вже не порятує. Вперше чи вдруге за всю свою кар’єру я відчуваю, що, викривши злочинця, завдам усім більшої шкоди, ніж він сам завдав своїм злочином. Я навчився бути обережним, і краще вже зневажатиму англійські закони, ніж своє сумління. Перш ніж почати діяти, нам слід ще дещо довідатися.

Надвечір до нас завітав інспектор Стенлі Гопкінс. Із цією справою йому не щастило.

- Ви, напевно, чарівник, містере Холмсе. Я справді іноді думаю, що ваші здібності надлюдські. Як ви могли дізнатися, що вкрадене срібло опинилося на дні ставка?

- Я цього не знав.

- Ви ж порадили мені обшукати ставок.

- І ви знайшли срібло?

- Так, знайшов.

- Я дуже радий, що зумів допомогти вам.

- Але ви не допомогли мені. Ви лише ускладнили справу. Що то за грабіжники, які крадуть срібло, а потім кидають його у найближчий ставок?

- І справді дивовижний вчинок. Я виходив з тієї думки, що коли срібло вкрали особи, які взяли його просто так, про людське око, то природно, що вони спробують мерщій його позбутись.

- Як це могло вам спасти на думку?

- Я просто вважав це за можливе. Коли вони вийшли через французькі двері, їм в око впав ставок із тією чудовою ополонкою. Чи можна знайти краще місце для схованки?

- Схованки, авжеж! - підхопив Стенлі Гопкінс.- Так, так, тепер мені все зрозуміло! Опівночі на дорогах ще багато людей, тож вони злякалися, що їх побачать із сріблом, і кинули його у ставок, щоб повернутись по нього, коли їх ніхто не бачитиме. Чудово, містере Холмсе,- це краще, ніж ваша думка щодо викрадення про людське око.

- Атож, це чудова думка. Звичайно, що мої припущення безглузді, та все ж таки ви мусите визнати, що саме вони допомогли відшукати срібло.

- Авжеж, сер. Але це ще не все: я зазнав гіркого розчарування.

- Розчарування?

- Так, містере Холмсе. Сьогодні вранці в Нью-Йорку заарештували банду Рендала.

- О Боже, Гопкінсе! Це справді зашкодить вашій версії, бо в такому разі вони не могли цієї ночі скоїти вбивство в Кенті.

- Це фатальна помилка, містере Холмсе, фатальна. Є, щоправда, ще банди з трьох осіб, крім Рендалів, а може, це нова банда, про яку поліція ще не знає.

- Так, звичайно, цілком можливо. Що ж ви робитимете?

- Шукатиму далі, містере Холмсе, поки не докопаюся до дна. Може, ви мені щось підкажете?

- Я вже підказав вам.

- Що саме?