Читати книгу - "Під одним дахом з Рудою, Олександра Малінкова"

ГЛАВА 59

     Юліан.

    Ранком вийшов з квартири Віки й викликав таксі. 

    Кав’ярню, яку тримав друг Богдана знайшов швидко по мітці, яка лишилася в застосунку “відгуки”.

    Зайшов, сів за вільний столик навпроти барної стійки і огледівся. 

    Як чудово! Можна видихнути! Не даремно їхав. 

   Відкинувся на спинку диванчика, розглядаючи почергово то Арсета то Машу, маю надію що вірно запам'ятав їх імена. 

- Привіт! - Арсен не змусив себе довго чекати. - Юліан? Вірно? Не переплутав?

- Ні! Привіт! Хочу замовити тої смачної кави, яку в тебе куштував! - Я поклав руки на стільницю, тримаючи в руках свій смартфон.

- Ти сам? 

- Так! - Невже зі мною є ще хтось поряд, а може він думає, що Вікі десь замешкалася і ось-ось має увійти?

- То ти завітав заради кави? - Арсен підозріло примружив очі.

- Ні! Не лише через це! - Спробував посміхнутися, але вийшло досить натягнуто, я нервую, і то добряче, якщо чесно. 

    Останні відвідувачі допили свою каву й поспішили до виходу. Ми залишилися утрьох. Марія сіла на стілець поряд зі мною, Арсен теж.

- То ми чогось не знаємо? - Почала Маша й зазирнула мені в очі. 

    Гарна дівчина, такі виразні риси. Навіть добре, що вона тут, менше буду витріщатися на її хлопця. 

- Так! - Я набрав повні груди повітря. Ви до біса багато чого не знаєте! - З чого почати? - Замислився, як те що я задумав краще подати. - Для початку ми з Вікі не зустрічаємося.

    Вони вдвох перезирнулися між собою.

- І між нами ніколи нічого не було! Ну за виключенням легких поцілунків, але думаю, що цей факт Богдан вже якось переживе! - Видав я. 

   Добре, що існує перекладач, можна зазирнути і підгледіти необхідне слово. Та й різниця між мовами не така вже й велика. Тим паче, що за час спілкування з руденькою набагато покращив свої знання. 

- Перепрошую, тоді що ти забув в Києві і до чого тут Богдан? - Поцікавився Арсен сухо вимовляючи кожне слово.

- Фух! - Видихнув, почалися найскладніші питання. - Ну скажімо так, я сам напросився на Різдвяні свята бо страшенно не хотів повертатися додому. Найкращий друг почав зустрічатися з дівчиною і йому було не до мене. Тож пригледіти за Вікою, щоб вона вдома не наробила нових дурниць не виглядало вже такою нісенітницею. 

- Про які дурниці йде мова? - Запитала після досить затягнутого мовчання Марія.

- Хіба не лишити шансу все пояснити хлопцю якого любиш безтями не дурниця? - Запитав я.

- Сумніваюся, що любить! - Вигукнув Арсен і насупився. - Можливо ти просто бачиш те чого немає? Вона тобі особисто зізнавалася, що кохає Богдана?

- Ні!  

- От і я про це! - Хлопець спробував встати з-за столу, щоб повернутися за барну стійку.

- Почекай! 

    Як відчував, що знадобиться, розумію, що нишпорити по чужим речам підло, а особливо коли тобі безмежно довіряють, але це все для неї… Розблоковую телефон і показую йому фото останнього запису щоденника Віки.

- Що це? - Запитав Арсен.

- Фото сторінки щоденника Віки.

- Він єдиний, моя жага, моє кохання до нестями. Мій відчай! … - Він прочитав фрагмент вголос. - Але ж тут ні слова про кого саме йдеться. Може у неї зітхання по комусь іншому! Вона має звітувати тобі про все, що відбувається з нею? 

- Пф-ф! - Знову видихнув, ох і складна ж ця парочка.  Перелистав на попередній запис й знову простягнув йому фото на смартфоні.

- … Богдан знайшов розраду в інших обіймах. Може таки нарешті щасливий. Я ж, повернуся до рідної домівки з хлопцем. І хай нас об'єднує лише дружба, але ж про це ніхто не знає. Жодна жива душа… - Прочитав знову вслух і поглянув на Марію.

- Що від нас потрібно? - Поцікавилася Маша.

   Ну нарешті, хвала небесам!

- Тобто я вірно зрозумів, що вона запросила тебе, бо вирішила, що в Дана хтось є? - Знову примружив очі Арсен, невже повільно але почало доходити?

- Бінго! - Я сплеснув у долоні. - Фото у соцмережі, де він цілується з тою дівчиною, яку притягнув угості вчора думаю стали досить вагомою причиною. 

- Колега Бодьки, та, що не давала йому проходу! - Пояснила своєму хлопцю Маша. - Сама поцілувала, а потім ще й фотки запостила, він був злий як чіп, коли розповідав.

- От як все чудово складається! - Я потер руки. 

- Не впевнений, що нам слід щось складати! - От же ж впертюх цей Арсен. - Навіщо нам влазити, самі все вирішать!

- Вирішать! Вже навирішували! - Вибухнула Марія. - Юліане, ти щось придумав? От не повірю, що ти заявився сюди без ідеї.

- Так! Юліан придумав! - Ну нарешті, задоволено посміхнувся. - Ми винаймаємо будиночок десь за містом, бажано зі звукоізоляцією, заманюємо їх обох і лишаємо миритися доби так на три!

    Арсен перелякано витріщив на мене очі.

- А мені подобається! - Марія закивала.

- Як ми маємо це зробити? Нісенітниця! - Вигукнув Арсен.

- Віку беру на себе! - Запропонував я.

- Сєня, не будь таким категоричним! - Маша лагідно звернулася до нього й поклала долоню на його руку. - Ти якось розповідав, що Бодька класно розбирається в проводці і допомагав батькові на будівництві. Ось і привід. Допомогти треба якомусь товаришу, бо свята, немає до кого звернутися, і все таке.

    Яка світла голова у цієї симпатюлі! Ідеально!

- Сьогодні ввечері сімейне свято, спробую! - Арсен завдяки Марії змінив тон на більш поблажливий.

- Для початку слід дізнатися чи Бодя буде! Після поцілунку з Рудою я б не була такою впевненою, що він зможе перебувати з нею в одному приміщенні і щоб нічого навкруги не загорілося від їх погляду один-на-одного.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍