Читати книгу - "Магія без пам'яті , Мiла Морес"

Розділ 20

Завдяки підказці мого улюбленого викладача, я одна з небагатьох у групі підготувалася до самостійної роботи, тож написала її на відмінно. Приємно таки з ним дружити. Хочеться, щоб так було завжди, але, якщо щиро зізнатися собі, я мрію про більше. Валяюся перед сном у ліжку, думаю про містера Нотрила, уявляю його очі, руки, чіпаю себе там, де він мене пестив. У мене не виходить так, як це робив він. Щоразу пориваюся переміститися до нього в спальню, залізти під ковдру і тертись об нього так, щоб йому, напевно, захотілося мені відповісти.

Я знаю, що приваблюю свого викладача як жінка. Він дивиться на мене так, як не дивиться на жодну іншу студентку, і хоч в академії він намагається дотримуватися спілкування на рівні викладач-студент, удома все виходить за ці рамки. Ще одне підтвердження, що я йому подобаюся, одержала після чергового дзвінка Джейли.

Сиджу за робочим столом викладача, чекаю, коли він вийде із душу. Сьогодні ми маємо написати заключну частину його наукової роботи. Думаю, уявляю, мрію, як він вийде в одному рушнику, як я змахну цю тканину з нього, застрибну зверху, повалю його на диван...

Так, у своїх фантазіях я настільки сильна, що можу легко зрушити містера Нотрила і підкорити його своїй волі. Це виглядало б приблизно, якби горобець накинувся на орла.

Я б залізла на нього, зацілувала, обласкала, навіть член до рота взяла, якщо йому захочеться. Я вже на все згодна, аби він дивився на мене з ніжністю.

Телефон викладача, що лежав на краю столу, задзвонив, я підняла його, щоб подивитися, від кого виклик, і тут же засяяла чи то від радості, чи то від задоволення.

Так, я підтвердила собі, що містеру Нотрилу подобаються руді. На мене з екрану дивиться миловидна дівчина з яскравим помаранчевим волоссям, на обличчі такі ж веснянки, як і в мене, очі блищать зеленим. Вона на диво на мене схожа, а під фото вказано ім'я «Джейла».

- Так, слухаю, - я відповіла на дзвінок, хоч таку команду мені ніхто не давав. Містер Нотрил все ще не вийшов, і я вважала правильним відповісти на дзвінок, адже я його помічниця.

Так-так, виправдання хороше.

- Хто це? Де Елім? - Голос приємний, але звучить обурено.

- Вибачте, він у душі, зараз не може вам відповісти. Щось передати?

- Ти взагалі хто така? - На зворотному кінці говорять дуже грубо.

- Його дівчина, - на язиці крутилося «помічниця», але зірвалося з губ інше, вирішила не виправлятися, адже безглуздо буде, тим більше містер Нотрил хоче від неї позбутися, ось я йому допоможу.

- Це я – його дівчина! Ми вже три роки зустрічаємося!

- Ого, аж три роки, - я не здивувалася, повторила саркастично.

- Зараз же поклич Еліма! - Вона ще й наказує мені, прямо бісить.

- Дівчино, вам краще перестати дзвонити моєму чоловікові, - кажу ввічливо, але надаю голосу впевненості, наслідуючи актрис кіно.

- Ти там зовсім охрініла? - вона ще й лається, ось тут мені знадобилося б те заклинання, яке містер Нотрил підказав. Цікаво, що буде з людиною, яка каже «охрініла», якщо цю дію обернути проти неї? Це ж вона на хрін перетвориться чи збожеволіє? Два варіанти у цієї рудої точно є.

- Чуєш ти, курка драна, - я заговорила загрозливим голосом, яким колись зі мною говорив Рокс, одночасно намагаюся придушити сміх, - якщо ти ще раз сюди зателефонуєш, я знайду тебе і вирву всі твої руді патли.

- Ти що…

- Я ще не домовила, - говорю з загрозою, - Елім - мій чоловік, і я не дозволю якійсь повії втручатися в наші стосунки. Ти мене зрозуміла? - Ой, мене понесло.

- Та що ти про себе уявила?! - Вона підвищила голос на максимум, пищить мені в слухавку. - Йому подобаються руді! У тебе мало шансів залишитися з ним надовго, зрозуміла мене?!

- Більше, ніж у тебе, - я розсмакувала. Ми боремося за те, що жодній з нас не належить. І таке відчуття, ніби від цієї розмови дійсно залежить те, з ким залишиться містер Нотрил. Захотілося сказати щось таке, після чого вона, напевно, перестане йому дзвонити. Поки я думала, дівчина сама підказала мені.

- Я тебе розчарую, дівчинко, - зараз вона розкриє мені ще один секрет мого викладача, стало цікаво, - він ні з ким не зустрічається довго, бо закоханий в одну єдину. І якщо ти – не вона, то станеш черговою у його списку! Як він там казав… - вона думає, а я вже знаю, що вона скаже, - він чекає на свою призначену, кохання всього життя. Так що обломись, вівця!

- Сама обломись, курка, він уже знайшов її. І це – я!

- Не вірю!

- А це вже твої проблеми! Більше ніколи сюди не дзвони! Зрозуміла мене? Бережи свої руді патли, інакше я їх спалю, а потім прив'яжу тебе голу до дерева і нацькую мурах, щоб вони повільно і з насолодою тебе жерли!

Дзвінок обірвався. Я задоволено посміхнулася, підвела голову і зустрілася очима з містером Нотрилом. Він стоїть у дверях, як завжди, у футболці та штанях, мовчки спостерігає за мною, вираз обличчя спантеличений, підозрюю, що стоїть він там уже давно. Я відклала телефон на край столу, обернулася до ноутбука. Щоки поступово червоніють, мабуть, і шия вже у червоних плямах. На моїй шкірі сором проявляється миттєво, а зараз мені хочеться провалитися крізь землю.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍