Читати книгу - "Якщо кров тече"

її обличчі справді написані такі роздуми. — Подзвонити 911.

— І покинути дівчинку на мою турботу? — Джордж вказує довгим ножем на двері жіночого туалету й посміхається. — Не думаю. Я бачив, як ти на неї дивилася. Крім того, я б тебе схопив раніше, ніж ти ступила б три кроки. Як я вже казав тобі, Голлі, я швидкий. Дай мені те, що хочу, — і я піду.

— У мене є вибір?

— А як ти думаєш?

Вона трохи мовчить, зітхає, облизує губи, нарешті киває.

— Твоє зверху. Тільки відпусти нас живими.

— Відпущу.

Як і в торговельному центрі, відповідь надто швидка. Надто кваплива. Вона не вірить йому. Він знає це, і йому все одно.

— Я зараз витягну телефон з кишені, — каже Голлі. — Треба показати тобі фото.

Він нічого не каже, тож вона дуже повільно виймає телефон. Відкриває галерею, вибирає фото з ліфта й про­стягає телефон до нього.

«А тепер скажи, — думає вона. — Я не хочу проситися сама, тож скажи мені, виродку».

І він каже.

— Я не бачу. Підійди ближче.

Голлі ступає вперед, продовжуючи показувати йому телефон. Два кроки. Три. Лишилось дванадцять метрів, тоді десять. Він мружиться в телефон. Уже вісім метрів, і бачиш, із яким острахом я йду?

— Ближче, Голлі. У мене після перетворення зір кілька хвилин трохи непевний.

«Підлий ти брехун», — думає вона, але робить ще крок, показуючи телефон. Він майже напевне потягне її з собою вниз. Якщо таки впаде. То й нехай.

— Тобі ж видно, так? Флешка в ліфті. Приліплена до стелі. Просто забирай і йд…

Навіть у гіперчутливому стані Голлі ледве помічає, як Джордж рухається. В одну мить він стоїть біля дверей туалету, вдивляється в екран телефона. У наступну — однією рукою бере її за талію, а другою хапає її простягнуту долоню. Він не жартував, коли казав, що швидкий. Він тягне Голлі до ліфта, і її телефон летить на підлогу. Щойно вони зайдуть у кабіну, він уб’є її й забере приліплений до стелі пакуночок. А тоді піде до вбиральні й уб’є Барбару.

Принаймні такий у нього план. У Голлі інший.

— Що ти робиш? — скрикує Голлі — не тому, що не знає, а тому, що цієї фрази вимагає сценарій.

Він не відповідає, а просто натискає кнопку виклику. Вона не спалахує, але Голлі чує, як оживає й гуде ліфт. Він їде вгору. Вона спробує вирватися в останню секунду. Він так само спробує вирватися від неї, коли зрозуміє, що діється. Вона не може цього допустити.

Вузьке лисяче обличчя Джорджа розтинає усмішка.

— Знаєш, мені здається, що все й для всіх закінчиться доб…

Він зупиняється, бо цього не робить ліфт. Той проминає п’ятий поверх — вони мигцем бачать у щілині його світло, що рухається повз них, — і продовжує їхати вгору. Руки Джорджа трохи слабнуть від несподіванки. Лиш на мить, але Голлі цього вистачає, щоб звільнитися від захвату й відступити назад.

Далі все трапляється не більш як за десять секунд, але в теперішньому накрученому стані Голлі бачить геть усе.

Двері на сходи розчиняються, і звідти нетвердо виступає Джером. Його очі дивляться крізь маску підсох­лої крові. У руках він тримає швабру, що стояла на майданчику, її дерев’яний держак паралельний підлозі. Він бачить Джорджа і кидається на нього, горлаючи на бігу:

— Де Барбара? Де моя сестра?

Джордж відкидає Голлі вбік. Вона вдаряється об стіну так, що аж кістки торохтять. Поле зору сповнюється роєм чорних цяток. Джордж хапає держак швабри й легко висмикує його з Джеромових рук. Він заносить швабру назад, наміряючись ударити нею Джерома, але саме тоді відчиняються двері туалету.

Звідти вибігає Барбара зі своїм перцевим балончиком. Джордж розвертає голову саме вчасно, щоб підставити під струмінь обличчя. Він горланить і прикриває очі.

Ліфт досягає восьмого поверху. Гудіння двигуна змовкає.

Джером іде на Джорджа. Голлі кричить: «Джероме, ні!» — і вганяє плече йому в корпус. Він наштовхується на сестру, і вони вдвох вдаряються об стіну між дверима туалетів.

Звучить сигналізація ліфта — потужне ревіння, кот­ре пронизливо наганяє паніку.

Джордж звертає червоні й розмоклі очі на звук саме тоді, коли відчиняються двері ліфта. І не тільки на п’я­тому, а на всіх поверхах. Саме через цей глюк ліфт довелося вимкнути.

Голлі біжить на Джорджа з простягнутими вперед руками. Її лютий крик зливається з ревучою сигналізацією. Простягнуті руки вганяються йому в груди, вона штовхає його до шахти. На мить він ніби зависає, очі й рот широко розкриті від несподіванки. Обличчя починає обвисати й змінюватися, але перш ніж Джордж знову встигає стати Ондовскі (якщо такий був його намір), він зникає. Голлі ледве усвідомлює сильну корич­неву руку — Джеромову — яка хапає її ззаду за сорочку й рятує від падіння до шахти слідом за Джорджем.

Аутсайдер верещить на льоту.

Голлі, котра вважає себе пацифісткою, відчуває дику радість, слухаючи цей звук.

Перш ніж вона чує, як тіло гупає внизу, двері ліфта зачиняються. На цьому поверсі й на всіх інших. Сигналізація змовкає, кабіна рушає вниз, прямуючи до підвалу, іншої своєї кінцевої зупинки. Вони троє бачать короткий зблиск світла між дверима, коли кабіна проминає п’ятий.

— Ти це зробила, — каже Джером.

— Ще б пак, — каже Голлі.

17

Ноги Барбари підгинаються, і вона напівпритомно падає додолу. Перцевий балончик випадає з розслаб­лених пальців, котиться підлогою й зупиняється коло дверей ліфта.

Джером стає на коліна біля сестри. Голлі обережно відштовхує його і бере Барбару за руку. Вона закочує рукав куртки, але перш ніж устигає знайти пульс, Барбара намагається підвестися.

— Хто… що то було?

Голлі хитає головою.

— Ніхто.

Можливо, це істинна правда.

— Його вже нема? Голлі, його вже нема?

— Нема.

— Упав у шахту ліфта?

— Так.

— Добре. Добре.

Дівчина починає підводитися.

— Полеж хвилинку, Барбі. У тебе просто в очах потемнішало. А от Джером мене непокоїть.

— У мене все норм, — каже Джером. — Голова тверда. Це ж був той репортер, га? Козловскі чи як там його.

— Так.

І ні.

— Ти наче пів літра крові втратив, містере Твердоголовий. Глянь на мене.

Він дивиться на неї. Його зіниці однакового розміру — це добре.

— Ти пам’ятаєш назву своєї книжки?

Він нетерпляче зиркає на неї крізь єнотову маску загуслої крові.

— «Чорна Сова: зліт і падіння американського гангстера». — Він щиро регоче. — Голлі, якби у мене замакітрилося в голові, я б ніколи не пригадав код від бічних дверей. Хто то був?

— Чоловік, який підірвав школу в Пенсильванії. Хоч ми й нікому про це не скажемо, бо виникне забагато питань. Опусти голову, Джероме.

— Нею боляче рухати, — каже він. — Наче шию розтягнув.

— Все одно опусти, — каже Барбара.

— Сестро, я до тебе не присікуюсь, але пахнеш ти недобре.

Голлі каже:

— Барбаро, я подивлюся його. В моїй шафці є штани й кілька футболок. Думаю, тобі підійдуть. Візьми щось і перевдягнися. Вимийся у вбиральні.

Видно, що Барбарі саме цього й хочеться, але вона затримується.

— Ти впевнений, що все добре, Джею?