Читати книгу - "Хроніки Загрії: Туманний світ, Влад Вірт"

А тут втрата одразу двох ікол і від кого — дитинчати брюкла. — Презирливий слимак, боягуз і слабак, нікчема, — одночасно проносилося в думках трьох найбільших велгуарів, що незговорюючись кинулися на свого колишнього ватажка, сподіваючись зайняти його місце.

Гангрог не вагався, продовжуючи люто гарчати, зробив різкий випад і лезо його меча, що спалахнуло криваво-червоним сяйвом, описало віртуозний пірует, рухаючись занадто швидко, як для такої масивної зброї. Трійця самовпевнених велгуара, які безхитрісно атакували Гангрога в лоб, замертво впали на землю, бувши розітнуті навпіл велетенським мечем. Не допомогли їм їхні хвалені обладунки. Ватажок по праву вів зграю і навіть відсічені ікла не могли цього змінити.

Призвавши в другу руку молот, він, немов таран врізався в натовп найближчих сорильників, більшість із яких, навіть не встигли до кінця оголити зброю. Короткий бій і понівечені тіла лежать на землі.

Гангрог, не даючи нікому схаменутися, бурею налітає на  велґуара, що дивилися на нього зухвало, але поки не наважувалися на активні дії. Що ж, це був удар на випередження. Гангрог продовжує криваву сечу й ще три десятки бійців розстаються із життям у той час, як решта, опустивши очі, навіть не сміє поглянути на свого збесчесщеного ватажка.

Гангрог рухався на межі сил, використавши навичку «неприборкана лють», яка перетворила його на ідеального вбивцю. Ось тільки він розумів, що довго так битися не зможе, а повторна активація навички буде доступна не раніше, ніж за десять тисяч ударів серця.

Надто довго. Зараз вони його знову бояться, але скільки це триватиме: сто ударів серця, двісті? А потім весь цей натовп знову кинеться на нього, давлячи загальною масою. Не можна гаяти часу, поки його знову бояться і готові виконувати накази, потрібно направити їх на ворога.

Піднявши меч із молотом вгору, люто ревучи та потрясаючи зброєю, Гангрог зістрибнув зі схилу й понісся в атаку на жалюгідних брюклів, що тільки й можуть відсиджуватись за високими мурами, а замість чесної сили, використовують мерзотні виверти.

Ось і зараз він мчав уперед, розуміючи, що не просто так його змушують спуститися вниз. Десь там, на вершині протилежного схилу, серед заростей дерев та кущів прихована невідома загроза, але вибору в нього однаково немає, тож тільки вперед, може, хоча б перед смертю він поквитається з нікчемним брюклом, який наважився збезчестити самого Гангрога — «Першого серед велґуара західних та південних земель».