Читати книгу - "Коли сонце було богом"

одної ночі», виразно проявляються класові суперечності тогочасного індіанського суспільства. Ми бачимо тут безжалісного, жадібного до багатства володаря і бідного хлопця, представника знедоленого люду, якому не дають навіть оберемка хмизу, щоб затопити піч, і який гостро відчував несправедливість такого суспільного ладу.

Ми вже знаємо безпосередні причини того особливого в історії факту, що десятимільйонна держава воїнів розсипалася під ударами жменьки іспанських авантурників. Знаємо, який великий вплив на долю цієї країни мало те, що серед самого індіанського народу виникла зрада, що індіанські вожді безглуздо дотримувалися старої, примітивної воєнної тактики і не вміли пристосуватися до нової ситуації, що, нарешті, Монтесума у своїй поведінці з заморськими прибульцями виявив забобонний страх і млявість.

Але корені поразки треба шукати, як те вказує анекдот, значно глибше: у співвідношенні суспільних сил і в історії індіанського народу.

В період іспанських завоювань колишня племінна община, виборність вождів і поділ землі між родами та родинами існували вже тільки формально. З того часу, коли ацтеки, ставши на шлях завоювань, створили свою державу, майнове й суспільне розшарування поглибилось — адже виник могутній аристократичний клас воїнів, який не тільки привласнював собі землі, але й наживав великі багатства, загарбуючи воєнну здобич та полонених. Влада вождя подекуди вже стала спадковою.

Пліч-о-пліч з такими можновладцями і сановниками міцніла могутня каста жерців. Королі давали їм дедалі більше землі, так що кінець кінцем у країні ацтеків не лишилося такого місця, де б у храмів не було великих маєтків. Крім того, жерці мали право стягувати десятину з усіх селянських господарств, розташованих у районі храму.

Два верховні жерці посідали друге — після короля — становище в державі. Їхній вплив досягав найдальших закутків, бо численний нижчий клір був розпорошений по всій країні. Досить сказати, що при головному храмі в Теночтітлані мешкало п’ять тисяч жерців різного сану. За панування Монтесуми жерці здобули навіть першість перед можновладцями і вирішальний голос у політичних справах.

Вільні колись члени родів перетворилися на безземельних селян і з часом, попадаючи в дедалі більшу економічну залежність од можновладців та жерців, стали майже рабами. Поряд з цими людьми тут були й справжні раби — ряди їх безперервно поповнювалися воєнними бранцями і виходцями з селянських родин, яких збіднілі батьки ще в дитинстві продавали в рабство.

Отже, індіанське суспільство розпадалося на багатих і широкі маси бідноти, на поміщицьку аристократію та жерців і на селян та ремісників. Між цими двома головними частинами суспільства була не тільки майнова відмінність — вони відрізнялися навіть у звичаях: аристократія, наприклад, носила зовсім інше вбрання, ніж селяни та ремісники.

В той час, коли представники панівних верств потопали в розкошах і багатстві, народ тяжко працював, щоб мати шматок хліба. Конквістадори часто писали в своїх щоденниках, що поряд з пишними палацами густо тулилися нужденні мазанки з глини і пальмового листя, в яких жила більшість індіанців. У Чолулі і Теночтітлані увагу Кортеса привернули юрби старців, які настирливо жебрали серед перехожих. З індіанських історичних хронік ми знаємо, що бідні батьки, доведені до краю злиднів, продавали своїх дітей не тільки в рабство, а й храмам на криваві жертви. Деякі подружжя навіть народжували дітей для того, щоб потім продати їх на ритуальний заріз.

З другого боку певне уявлення про багатство вельмож дає хоча б той факт, що тільки в місті Тескоко було триста палаців з тесаного каменю, оточених парканами й садами, прикрашених клумбами квітів і водограями. Кімнати в них було оздоблено багатими барельєфами, коштовними тканинами і виробами з щирого золота.

Королів ацтеків вшановували, як богів. Коли помер король Тескоко, на вогнищі разом з його трупом спалили двісті рабів і рабинь. Прах цього короля поклали в золоту урну, інкрустовану коштовними каменями, й помістили в храмі бога війни.

Монтесума вступив на трон 1502 року і одразу ж повівся надто деспотично. Вважаючи себе за рівню богам, він ставився до підлеглих гордовито й зухвало. Заслужених ветеранів багатьох воєн, яких його батько нагородив посадами при дворі, новий король вигнав з палацу тільки тому, що вони походили з черні, а не з аристократичних родів. Придворні мусили падати ниць перед королем і могли звернутися до нього лише через секретаря. Народ був незадоволений величезним збільшенням податків. У країні раз у раз вибухали навіть бунти, і королівські солдати жорстоко придушували їх.

Кошти від податків ішли значною мірою на утримання двору. А двір цей був чималий: сотні чиновників, придворних і челяді, а головне — кількасот наложниць, які жили в окремому крилі палацу.

Монтесума дуже любив розкішне вбрання. Він переодягався чотири рази на день і ніколи вдруге не надівав того самого вбрання, хоч, виготовляючи його, індіанські вмільці-ремісники працювали по кілька місяців.

Перед обідом у кімнату вносили сотні тарілей з найрізноманітнішими вишуканими стравами. Монтесума вибирав собі те, чого йому в цю мить хотілося, а решту виносили для придворних. То були страви з дичини і свійської птиці, з риби, яку спеціальні бігуни приносили від Атлантичного океану, з різноманітних овочів.

Прислуговували Монтесумі придворні та вродливі жінки. Володар сідав на подушках біля низенького, різьбленого столика, затулений позолоченою ширмою. Тарелі з тонкої кераміки або золота можна було подавати тільки один раз, потім їх віддавали придворним, їдальню освітлювали скіпкою з пахучого смолистого дерева. Під час їди король попивав шоколад, заправлений ваніллю та іншими прянощами.

По обіді Монтесума мив руки в срібній чаші, запалював люльку й дивився виступи блазнів, карликів, еквілібристів, фокусників і танцівниць. Потім ішов у свою спальню й кілька годин відпочивав.

Небувалу розкіш, у якій жила аристократія і яка виникла з експлуатації трудящих мас, можна було підтримувати тільки за допомогою сили. Щоб захистити себе від повстань робочого люду, аристократичні сім’ї жили в окремих кварталах міста, за фортечною стіною. Окрім палаців, там були головні осередки релігійного культу. Велика піраміда бога війни в Теночтітлані, як ми вже знаємо, була оточена могутнім муром з вежами; на майдані біля неї завжди стояв напоготові загін з кількох сотень воїнів.

Знаючи ці факти, нам легше зрозуміти дивну, на перший погляд, байдужість індіанського народу до провокаційних заходів конквістадорів. Навіть, ув’язнення Монтесуми не вивело індіанців з апатії, і якби не кривава різня Альварадо, то, можливо, до повстання і не дійшло б.

Ось один випадок, який переконливо показує, що народові було байдуже до долі своїх повелителів. Армія Кортеса, яка складалася з іспанців і тлашкаланців, під час облоги Теночтітлана отаборилась у Тескоко. Стосунки між союзниками були далеко не бездоганні, бо іспанські солдафони