Читати книгу - "Шмагія"

тут, на Рукавиці? Леоне, ти чого?

– Нічого. Ненароком я…

– По мене, чи що, йшов?

– Ага. По тебе…

Слухаючи цю розмову, чаклун відвернувся. Справжньому малефіку статутом приписано черствість серця і твердість духу. Малефік, якщо він справжній, має на почуттях щось на кшталт кірки на ранах. А тут приписи статуту котяться сторчголов у Захололий Вир. Перед людьми соромно. І в носі щипає. Щоб відволіктися, Мускулюс посунув ниточкою амбіт-контролю: заспокоїти нерви основною роботою. Після недавніх подій догляд за лілльськими пустунками здавався мало не відпочинком, «Великою Дрібницею», що множить приплив мани.

Посунув.

Принюхався.

Ненько моя, – так зволила недавно висловитися пані ліліпутка…

– Линя-а-а-а-ю-ю-ють!!!

Щасливий крик поставив Їжачу Рукавицю дибки.

Звідки й сила взялася?! Рвонув до мосту, ніби призовий рисак.

Дощ відстав на околиці міста.

SPATIUM XIV

Молитва

(зі збірки «Перехрестя» Томаса Біннорі, барда-вигнанця)

Я не вмію молитись.

Замість світла і слова,

Яке нам від Бога дано,

Пам’ять бачить обличчя,

Ваші, друзі, обличчя –

Мов глечики з долі вином.

Я – фартовий.

Я в змозі вином похмелитись.

Тут світанок над морем

І дощик танцює на розі,

Страх позбутися горя,

Щоб щастя, мов небо, гуло,

Відчуттям, що зима,

Як п’яниця, лежить на порозі,

І, грозою

Над весняною вишнею,

дД квіти – мов зорі,

Над очима –

Турботою

Вбите чоло.

Я дивлюсь.

Я бажаю змарнілим вам розвеселитись.

Більш нічого не маю, кажу.

Тільки це я тримаю, кажу.

Я, на жаль, не навчився молитись.

EPILOGUS

– Я хочу підняти цей тост за любов. Любов до Високої Науки, яка поєднує всіх нас, що зібралися тут. Сьогодні ця любов знайшла гідне втілення. Чистої мани вам, колего Мускулюс!

– Віват!

Андреа вдячно поклонився доцентові Кручеку й осушив кубок. До дна, свято дотримуючись традиції. Чорний емурійський мускатель мав запах вишуканого винограду й сонця, залишаючи в роті присмак справжньої мрії. Однак навіть улюблене вино було не в змозі послабити меланхолію та кепський настрій. Змії звили кубло в серці чаклуна.

О, даруйте! Більше не чаклуна!

Відтепер і навіки – магістра й повного мага, дійсного члена лейб-малефіціуму Андреа Мускулюса! Залишилося згодом роздобути в Колегіумі Волхвування вищу кваліфікацію. Дрібниця: звершити блискучий подвиг на славу Високої Науки…

Саме ця знаменна подія, тобто захист магістерського дисертата, святкувалася нині в столичній аустерії «Маг і Н’дауд». Не перше століття дисертанти Універмагу замовляли тут залу для традиційного банкету. Чи міг уникнути цієї долі новоспечений магістр? Зауважимо, вчора Андреа теж втрапив на свято. Силоміць затягли, як незайманку на сінник. Хіба вчителеві доведеш? Просперо Кольраун мертвого вмовить. Що разів зо два й демонстрував, на заздрощі чурихським некротам.

Бойового мага запросив у гості близький друг Рудольф Штернблад, капітан лейб-варти. Відзначалося підвищення родового статусу Т’ядена Штерна, на додачу обдарованого чином капрала. Тепер же капітан переводив Т’ядена із прийомних племінників у двоюрідні сини, зі скасуванням усіченого прізвища та даруванням повного – зі Штернів у Штернблади – але без права успадкування майна та титулів до особливого заповіту.

– У мене захист завтра! – намагався викрутитися Мускулюс. – Мені готуватися треба…

– Чудово, – зверхньо посміхався Кольраун. – Ось і підготуєшся.

– До чого?!

– До бенкету, дурило. Розімнешся, так би мовити.

– А захист?!

– Захист у нього! Усе давно схоплено, опоненти на твоєму боці, вчена рада – мої приятелі…

Одним словом, по влаштуванню захистів бойовий маг залишався мастаком.

До Штернбладів чаклун ішов з твердим наміром: випити трішечки, привітати героїв дня, побути для пристойності, скільки годиться, й тихцем ушитися. Хоча від учителя крадькома й на той світ не зникнеш. Капітан теж із окатих. Можуть образитися. Але захоплюватися хмільним все одно не треба!

Благих намірів він суворо дотримувався. Пив небагато. Спершу – трохи вина. Потім – трохи мальвазії. Ще трохи – гіркої настоянки «Сльоза волхва». Зовсім трішки червоного пива, для ривка. Краплинку лікеру. За здоров’я капрала Штернблада – трішечки пуншу. За військову кар’єру юнака – ковточок бальзаму. За капітана Рудольфа… Знову за Т’ядена… Молодий капрал дружньо підморгував чаклунові, дякував двоюрідному батькові, ніяково червонів у відповідь на вибагливі заздоровниці та все намагався підсунутися до гарненької чорноокої дівиці – дочки котрогось із гостей. Коли капрал із дівицею примудрилися зникнути, Мускулюс не помітив. Випив на коня й додому приплентався по півночі. Одягнений звалився на ліжко.

Снився капітальний провал захисту.

Ранок видався тяжким. Кімната стала корабельною каютою та по-зрадницьки ходором ходила. У голові виконували обітницю Веселі Брати, череп зривали молодецьким тупотінням і дзенькотом кубків. Зняти головний біль самостійно малефік не зважився. З огляду на основний профіль… Як би собі не нашкодити! Насилу натяг перуку з буклями – на інше сил не вистачило, – й побрів до Універмагу. Перед аудиторією, де було призначено захист, наосліп налетів на якогось ідіота. Виявився вчитель Просперо.

– Прошу пробачення, майстре… Не відмовте в люб’язності! Голова…

Подумалося: знесе геть-чисто, й за те спасибі.

– Я б, любий мій, рекомендував вам звернутися до вельмишановного Серафима Нексуса. Знаючи талант лейб-малефактора, його добре до вас ставлення та природну великодушність…

Від думки про дивовижні якості старця Мускулюс відчув раптове просвітління.

– Дякую, наставнику. Я завжди знав, що ви добрі та співчутливі…

Лейб-малефактор особисто вшанував своєю присутністю захист «люб’язного отрока». І навіть як науковий керівник виступив перед зібранням із короткою промовою, представляючи дисертанта і його роботу. Від похвал Серафима по шкірі табунами бігали мурашки. Видимо, бажаючи продовжити задоволення, дідок з’явився й на бенкет. Андреа не очікував від керівництва такої спритності. Он сидить у куті за окремим столиком, доброзичливо милується веселощами «молоді». Пам’ятаю-пам’ятаю, я й сам у ваші літа цапом скакав…

Уявити Нексуса, що стрибає цапом, хотілося, та не виходило.

Фантазія відмовлялася ризикувати.

– Пані та панове! Дорогі колеги! Дозвольте піднести цей скромний келих за людину, без якої сьогоднішнє свято навряд чи могло б відбутися. За мого наукового керівника, лейб-малефактора Серафима Нексуса! Довголіття йому та драконячого здоров’я! Хай не висохне нищівне зурочення майстра на благо корони!

– Віват!

Старий у відповідь розчулено кивнув, торкнув губами високу чарку. Чарку, виточену з цільної мигдалини агата й рунованої по денцю, Серафим приніс із собою. Між іншим, щодо «драконячого здоров’я» Мускулюс не марно докинув. Із самого початку застілля лейб-малефактор пив саму воду. Пильний аустатор особисто підливав високому гостеві з плетеної сулії з печаткою червоного сургучу на шнурі. Мало кому довелося куштувати найрідкіснішу цілющу водицю Джерела Трьох Драконів-Праведників – чудодійні властивості робили її дорожчою за найпрославленіші вина.

Особливо якщо врахувати, що дракони-праведники відзначалися кепською вдачею та пускали до джерела аж ніяк не