Читати книгу - "Споконвічна земля"

бо кожен, хто воліє про те дізнатись, може звернутись до давньої історії та дослідити минувшину як Франції, так і будь–якої іншої країни. На сторінках першого тому нашої книги нас цікавитиме, в основному, час з XIII по XV століття новітньої ери. Таким чином читачі побачать та порівняють події і вчинки керманичів європейських і нашої країн.

Найбільше ж мене цікавитимуть особистості керівної шляхти Русі–України ХІV–ХVІ віків, про яких московським царатом та більшовицьким плебсом нам було велено забути. Нас хотіли зробити людьми без роду–племені. Ця думка не звичайна пустопорожня фраза. Задумайтесь: хто з нас знає своїх предків далі п’ятого коліна?

Мовчимо? Отож!

У X столітті на теренах Франції існували дві головні споріднені гілки французького народу: північно–французька — на Північ від річки Луари, та провансальська — на Південь. Із менш значних виділимо бретонців, що дещо відособились на півострові Бретань. Не в останню чергу оцей племінний розбрат вплинув на роздмухування довгої Столітньої війни. Хоча існували і не менш вагомі причини феодального протистояння.

Починаючи з середини XII століття розпочалась довга боротьба королівської династії Капетінгів з Плантагенетами, які на той час сиділи на англійському троні, але походили родом із півночі Франції та володіли її значною територією.

Французький король Філіп II Август, що правив з 1180 по 1223 рік, на початку XIII століття відвоював у англійців значну частину французької землі і, подолавши багатьох удільних феодалів, що ворогували між собою, став реальним володарем більшої частини країни. Людовік IX (правив у 1226–1270 роках) добився ще більшої централізації влади, коли Париж став політичним та економічним центром держави. Та остаточно королівська монархія Франції стабілізувалася за часів Філіпа IV Красивого (1285–1314), що переміг у протистоянні Папу Боніфація VIII, переніс Папську столицю з Риму до Авіньона (1309 рік) та посадив на Папський престол свого підопічного Климента V. І лише скориставшись скрутою Франції за часів Столітньої війни, Папа Григорій XI (1370–1378) повернув Папську резиденцію до Риму в січні 1377 року. Тож довгих 68 років католицькі церковні Ієрархи перебували в полоні французьких королів. Ба, більше — із восьми авіньонських Пап, семеро були французами.

Із французької династії Капетінгів виокремимо лише Людовіка IX Святого, що правив Францією з 1226 по 1270 рік, очолював один із хрестових походів до Палестини та відправив до хана Золотої Орди свого посла знаменитого Вільгельма де Рубрука. Рубрук — це людина, котра залишила свої свідчення про наш тогочасний народ, про нашу тогочасну землю.

Звернімо увагу: саме перебуваючи в хрестовому поході, Людовік IX направив свого посла до одного із ханів Золотої Орди — Сартака, старшого сина Батия. Багато чого доніс нам із тієї далекої минувшини Вільгельм де Рубрук, беззаперечний і чесний свідок. Ми про те раніше говорили. То величні, геніальні свідчення. Головне — людини повністю незалежної й незацікавленої викривляти чи прикрашати минуле України–Русі.

Столітня війна, як уже писалось, розпочалась у 1337 році. Оскільки англійські королі на той час володіли більшою частиною Північної Франції, то цілком зрозуміло, що війна точилась на французькій землі. На початку війни Франція зазнавала поразку за поразкою. У цій Столітній війні часто особливу позицію займала Бургундія (Бургундське герцогство), яка номінально належала Франції, але мала автономію і переходила з одного боку на інший.

Відновивши у 1415 році війну, Англія завдала Франції в битві під Азенкуром страшної поразки, коли постало питання про саме існування Франції як держави. І тоді своє слово мовив французький народ, на чолі зі знаменитою Жанною д’Арк. Саме перемога Жанни д’Арк під Орлеаном стала початком розгрому англійських військ.

У 1422 році померли англійський король Генріх V і французький Карл VI. У Реймсі 1429 року на французький престол був коронований Карл VII, а в 1435 році між ним та Філіпом Добрим був підписаний Арраський мир, за яким Бургундія визнала Карла VII своїм королем.

За часів війни Бургундським герцогством володіли:

Філіп Сміливий X (1364–1404),

Іоанн Безстрашний (1404–1419),

Філіп Добрий (1419–1467).

Це саме ті герцоги, перед якими піднімав забрало свого шолома Гілльбер де–Ланноа. Тобто він їм служив та володів маетностями в Бургундії.

Іоанн Безстрашний мав союз із англійським королем і воював проти Франції. А Філіп Добрий, перейшовши до французького короля, отримав додатково до своєї землі — Кіардію, а пізніше — Ено, Голландію, Зеландію, Намюр, Брабант, Лімбург, Люксембург та інші.

Почалось звільнення французької землі: Париж (1436), Шампань (1441), Мені Нормандія (1450), Гієнь(1453) і Бордо (1453). Англію було вигнано з території Франції.

У 1474–1477 роках відбулась остання війна Бургундії з Францією. На цей раз без підтримки Англії. Останній Бургундський герцог Карл Сміливий (1467–1477) був розгромлений в битві (де й сам поліг) французьким королем Людовіком XI (1461–1483). Бургундія, Пікардія, Люксембург, Брабант та всі інші землі підпали остаточно під руку короля Людовіка XI.

Так відбулось об’єднання французької землі.

Польща

Поляки вважають, що вони походять від сарматського князя Леха, який зі своїм родом в середині VI століття посів береги Вісли. «Тоді від Леха, першого князя і вождя польського, поляки були прозвані ляхами від Русі та інших слов’ян» [17, с. 59].

Не будемо вести перелік усіх польських князів, яких поляки вважають своїми далекими попередниками. Таких міфів у кожного народу — безліч.

Вкажемо лише на тих, яких уже досконало знає наша історія. Бо, починаючи з XI століття, Польська держава вчиняла постійний тиск на Русь, намагаючись заволодіти кавалком української землі. Так продовжувалось довгих 700 років, до кінця XVIII століття.

Єдиним виправданням цього багатовікового польського загарбницького тиску на Русь є аналогічний тиск на Польщу з боку войовничих германців.

Об’єднання польських земель завершилось за часів короля Болеслава І Хороброго, який посідав престол з 992 по 1025 рік. Сприяло цьому заснування в Польщі архиєпископату (1000 рік) та прийняття Болеславом від Папи королівського титулу (1025).

Уже в 1018 році польський князь Болеслав І вчинив похід на Русь та Київ. Навіть у наших літописах цей військовий похід зафіксовано. Послухаємо «Літопис Руський» (він же: Іпатіївський).

«Рушив Болеслав (князь лядський) зі Святополком на Ярослава з ляхами… Болеслав увійшов у Київ зі Святополком. І сказав Болеслав: “Розведіте дружину мою по городах на покорм”. І було так (зроблено)» [18, с. 82–83].

Не будемо перераховувати польських королів далекого минулого та описувати їхні війни й діяння. Згадаємо лише окремих. Ото далі був Казимир І (1038–1058). Він значно зміцнив Польську державу тим, що відновив центральну владу держави, придушивши селянські повстання.

А Болеслав II Сміливий відновив у 1076 році для себе королівський титул, який було втрачено 1033 року. При Болеславі II у Польщі значно посилився вплив католицької церкви.

У XII столітті Польська держава розпалася на