Читати книгу - "Печера"

як сааг. Гидко паруватися, мов барбак…

Вона труснула головою.

— Як ти себе почуваєш? — стурбовано запитав Тритан.

Вона себе почувала, як світлячок на екрані дисплея.

* * *

Інспекція нарешті закінчила роботу — і з’явилася зі скорботними обличчями в Раманів кабінет. Ціла низка порушень, великих і дрібних, ревізори змушені доповісти в Управління про проблеми в театрі, можливо, Управління вирішить направити до пана Ковича ще одну комісію, компетентнішу, і…

Раман посміхався. Точніше, шкірився від вуха до вуха; під цією його посмішкою бентежились обидва — і підкреслено чемний, і галасливо-фамільярний ревізори.

Авжеж, панове інспектори вчинять так, як велять їм інструкція та сумління. Авжеж, він, Раман, з великою вдячністю візьме до відома їхні гідні всілякої уваги висновки. Він належним чином цінує їхні зусилля і витрачений час; зрозуміло, він буде радий бачити їх ще і ще…

Ревізори пішли, переконані, що за спиною Ковича стоїть — руки в боки — щонайменше Перший радник — або й сам Адміністратор разом з дружиною, зятем та міністром фінансів. Раман злісно розсміявся.

Пройшла просто жахлива репетиція виставляння світла. Пройшов перший прогін від початку й до кінця; Раманів задум перестав бути задумом. Тепер він існував сам по собі. Окремо від свого творця, і Кович часом лякався цього самостійного, ініційованого ним нового життя.

Він влаштовував нічні репетиції. Він збирав їх у залі — всіх, аж до найдрібнішої костюмерки — і, аналізуючи репетиції, хвалив усіх запоєм. Він обожнював їх — ніколи в житті він не відчував стільки любові одразу; Ліца ходила мов королева й працювала так, як чудова Клора Кобець не змогла б працювати ніколи.

На другому прогоні він увів мовчазну фігуру з канчуком, яка коли-не-коли проходила на задньому плані. Ефект був приголомшливий — присутні в залі обмирали, у радиста тряслися руки, і він запізнювався з музичними номерами. Проти звичаю, Раман не дорікнув йому ні словом.

Іноді він лякався власної роботи. Усю першу дію на сцені неспішно, проте дедалі швидше й швидше розгорталося справжнє людське життя; в другій дії відкривався шок Печери. Раманові просто бракувало мужності подивитись на все це очима спостерігача, очима глядача, який побачив виставу вперше…

— Пане Кович? — секретарчин ніс боязко просунувся в двері його кабінету. — Вас питає та дівчина з телебачення, здається, Німробець?..

Паула одержала підвищення. З Паули, як видно, на роботі здмухували порошинки; розмовляючи з Ковичем, вона уникала дивитись йому у вічі.

— Отже, Тритан більше не боїться, що тебе викрадуть?

Його іронія йому самому здавалася недоречною. Паула спохмурніла, проте втрималась од відповіді.

— Виходить, пан Розганяй, тобто, вибачте, Мирель, тільки тобі може довірити таку відповідальну справу, як репортаж про виставу?

Вона нарешті подивилася йому в лице:

— Я одержала завдання. Мене не цікавить усе, що відбувається навколо вистави, — вона відчутно здригнулась, — усі ці… самогубства… мені б тільки хотілося подивитися репетицію. Якщо можна, фрагмент зняти; зі мною працює найкращий оператор, новий на нашому каналі, такий собі Сава…

— Ти знаєш, що твій чоловік обіцяв мені виставу прикрити?

— При чому тут мій чоловік? — Паула почервоніла. І одразу здивовано насупилася: — Тобто як це — прикрити? Що за нісенітниці, це ж ваш театр, а не Тританів…

Він гиденько посміхнувся, однак нічого не пояснював.

— То можна подивитися репетицію… шматочок?

— Офіційний допуск на прем’єру, — . промовив Раман голосом, яким звичайно починав розмову з працівниками, поданими на звільнення, — ви одержите, пані Тодін… тобто ваш відділ одержить, зрозуміло, для ознайомлення, та ні для яких не для зйомок. Як розпорядитися допуском, вирішить пан Мирель. До того часу… на жаль, репетиції закриті. Зокрема й для вас.

— Особливо для мене, — сказала вона зло.

— Що?

— Особливо для мене… А ви знаєте, який це має дурнуватий вигляд — ваша удавана холодність з того дня, як я вийшла за Тритана? На що це, вибачте, схоже?

— Коли щось і має дурнуватий вигляд, — сказав він утомлено, — то це твоя готовність завжди й у всьому довіряти твоєму брехунові-чоловікові. Який не раз і не двічі тебе карав…

На цьому розмова закінчилася.

Негарно закінчилася.

Утім, не вперше.

* * *

Схрулі розтерзали царну — учотирьох; царна була велика, царна-самець, одначе на всіх здобичі все одно не вистачало. Четверо коричневих схрулів стояли над тілом жертви, неприязно морщачи великі важкі рила й оголюючи нерівні пилки зубів.

Стало ще гірше, коли з бічного тунелю на запах крові прибуло ще троє, цього разу зелених, трошки дрібніших, але й нахабніших, схрулів, і кожен був не проти поласувати чужою здобиччю.

Запахло бійкою.

На ярус нижче голосно парувалися барбаки; стеля в цій частині переходу була низька, і світляні жуки, не маючи змоги піднятися, освітлювали дійство занадто сильним, дратівним світлом.

Саме тоді, за хвилину до назріваючої схрулячої бійки, він піднявся крізь діру, що веде на нижній ярус, і по кривому тунельчику вийшов прямо туди, де над тілом мертвої царни стояли й морщили рила семеро великих голодних схрулів.

Він любив схруляче м’ясо. Любив сам процес — схрулі, на відміну від інших його жертв, намагались оборонятися; перетікаючи чорною блискучою хвилею — м’яз до м’яза, волосок до волоска, — він рушив на них, чекаючи, котрий чкурне перший. Хто тікатиме — щоб в азартній гонитві дати себе догнати, заклацати, борючись за життя, нерівними схрулячими зубами, викрутитися раз і вдруге, а потім усе-таки підставити шию, щоб на ній зімкнулися чорні ікла…

Схрулі розгубились.

Проте схрулів було семеро, й вони хотіли їсти.

А коли розгубленість минула, вони захотіли ще й битися. Голод і чисельна перевага зробили їх небачено нахабними.

Здивований, він сповільнив крок.

Схрулі дивились на нього; щойно готові вчепитись один одному в горлянки, вони стояли тепер єдиною зграєю. Сім пар червонуватих каламутних очей.

Сильне світло від жуків з-під стелі йому заважало. Непорушність схрулів дратувала; побачивши саага, все живе мусило кидатися навтьоки…

Схрулі стояли. Тьмяні очі дедалі дужче наливалися червоним.

Він трохи роззявив пащу. Схрулі покинули мертве тіло царни. Царни все одно не вистачить на всіх; вони розізлились. Їх було семеро.

Схрулі тепер обходили його, стаючи в кільце; схрулі діяли відповідно до інстинкту полювання зграєю. Запах крові, який струменями розтікався по переходах, викликав у них шал.

Він неголосно, роздратовано ревнув. Схрулі на мить спинилися; шерсть стала дибки в них. на загривках, проте жоден не відступив. Їх же все-таки було семеро — сильних, лютих, і вони вже пролили кров.

Зграя жуків опустилась особливо низько, змушуючи його до межі звузити зіниці. І все одно світла