Читати книгу - "Розстрільний календар"

class="book">Будзей Олег. Іван Кулик: Ім’я на мапі міста // Подолянин. — 2007. — № 4 (26 січня). Режим доступу: https://goo.gl/i1WC4D

З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/nUku5h

28 липня 1935 року заарештований священик Алоїзій Шенфельд

До слідства у груповій «Справі контрреволюційної фашистської організації римо-католицького та уніатського духовенства на Правобережній Україні» було притягнуто сімох священиків та одинадцятьох вірян.

Улітку 1934 року Алоїзій Шенфельд став настоятелем київського костьолу Святого Олександра. За допомогою західних представництв він відремонтував будівлю та сплатив велетенський податок, яким влада обклала римо-католицькі громади міста.

Це стало останньою доброю справою отця на волі. 14 травня 1936 року Особлива нарада НКВС СРСР звинуватила його у «створенні контрреволюційної групи, виголошенні проповідей контрреволюційного змісту, у підготовці планів проти радянської влади, в організації підтримки в’язнів» та засудила до 5 років увязнення у виправно-трудових таборах. Покарання Шенфельд відбував у Карагандинському таборі. У відділенні Карлагу під містом Джезказган у Казахстані священик помер. Похований на табірному кладовищі.

Справу переглянуто 8 серпня 1989 року. Алоїзій Шенфельд реабілітований.

Джерела

Біографії римо-католицьких священиків, репресованих радян­сь­кою владою // З архівів ВУЧК—ГПУ—НКВД—КГБ. — 2003. — № 21. Режим доступу: https://goo.gl/IVZf9z

Шенфельд Алоизий Матвеевич. Режим доступу: https://goo.gl/3fOdPC

29 липня 1949 року заарештований Михайло Сорока

Українців, які боролися за вільну Україну, радянська влада вважала особливо небезпечними. Під час першої «відсидки» Михайло Сорока використовував свої знання для налагодження підпільної організації «ОУН-Північ». Після звільнення він з’їздив до Львова, де встановив зв’язок з керівництвом організації. Після цього повернувся до Воркути продовжувати роботу. 29 липня 1949 року під час чергової поїздки до Львова Михайло Сорока був заарештований і відправлений на спецпоселення до Красноярського краю.

Саме тоді радянські органи з’ясували, чим займається арештант. Після допитів і тортур у Красноярську та Сиктивкарі 15 грудня 1953 року військовий трибунал засудив Михайла Сороку до розстрілу. Згодом вирок замінили на 25 років ув’язнення. Але це не вплинуло на діяльність «ОУН-Північ».

Сороку відправили до Степлагу. Його пісня «У гарячих степах Казахстану» стала гімном табірного бунту! Серед провідників Сорока не був, після придушення повстання його переправили до Магадана.

У 1960-х роках Михайла Сороку часто переводили з однієї тюрми до іншої. Він був у Києві, Тайшеті, Свердловську, Тернополі... В’язневі дозволили побачити сина, демонстрували «нове радянське життя». Однак зрікатись своїх поглядів Сорока не збирався.

16 червня 1971 року Михайло Сорока помер від інфаркту міокарда в Дубровлазі. Його дружина в цей час відбувала покарання в поселенні Барашево. Тіло в’язня привезли до Барашева і поховали, однак дружині заборонили попрощатись із ним.

Джерела

Бондарук Леся. Михайло Сорока. — Дрогобич: Відродження, 2001. Режим доступу: https://goo.gl/TdnJVl

Людина волі: [Документальний фільм]. Режим доступу: https://goo.gl/a6JBFP

Пам’яті Михайла Сороки // Поступ. —2000. — Червень. Режим доступу: https://goo.gl/XJjCJ6

Черкаська Ганна. Трагічне кохання Катерини Зарицької та Михайла Сороки. Режим доступу: https://goo.gl/9z3Vrt

30 липня 1933 року відбувся обшук у колишнього священика Євгена Перковича

Під нагляд спецслужб ксьондз Євген Перкович потрапив у 1921 році. Його змусили зректися сану, проте зречення не оприлюднили, і на волі він далі правив службу. У 1927 році Перкович поставив підпис під відкритим листом про зречення: цей лист був опублікований у газеті «Червоний кордон». Джерела свідчать, що це був перший і єдиний акт відступництва, здійснений представником римо-католицького духовенства.

Упродовж кількох років Перкович грав роль борця з релігією і добився повернення йому прав радянського громадянина, що мали вступити в силу тільки за п’ять років після дозволу.

Колишній ксьондз учергове привернув до себе увагу в 1933 році. Його помешкання обшукали, знайшли «листи, написані польською мовою, чотири загальні зошити, частково списані польською мовою, і вирізки з газет, що стосуються зречення гр-на Перковича від сану ксьондза». Того самого дня його заарештували, а 1 серпня пред’явили звинувачення у контрреволюційній діяльності.

У в’язниці Перкович погодився з обвинуваченням і написав покаянного листа: «Вирішивши остаточно і раз назавжди порвати з моїм контрреволюційним минулим, я визнаю себе винним у приналежності до контрреволюційної польської організації ПОВ і обіцяю висвітлити як мою власну підпільну контрреволюційну діяльність, так і діяльність таку ж інших осіб, наскільки вона мені відома чи буде відома, незважаючи на будь-які обставини спорідненості, дружби і т. п., маючи на увазі лише користь радвладі СРСР, і тим заслужити її довіру».

Слідчі, для яких Перкович, попри зречення, залишався ксьондзом, пом’якшили вирок і засудили його до 3 років вислання до Казахстану.

22 вересня 1938 року Особлива трійка НКВС СРСР винес­ла Євгенові Перковичу смертний вирок, виконаний того самого дня.

Джерела

Біографії римо-католицьких священиків, репресованих радянською владою // З архівів ВУЧК—ГПУ—НКВД—КГБ. — 2003. — № 21. Режим доступу: https://goo.gl/IVZf9z

Из истории гонений Католической Церкви. Режим доступу: https://goo.gl/sk7wbg

Ковалець Н.С. Євген Перкович: силует римсько-католицького священика на тлі державного атеїзму// Український історичний журнал. — 1996. — № 6. Режим доступу: https://goo.gl/Gjtfjv

31 липня 1952 року засуджена поетеса Галина Гордасевич

Коли на суді було зачитано вирок, 17-річна Галинка подякувала слідству, що «за складання націоналістичних віршів та антирадянську агітацію серед студентів» їй присудили 10 років, а не 25.

У березні 1952 року дівчину затримали нібито за крадіжку. Під час обшуку виявили щоденники і вірші, які вилучили і передали до Рівненського обласного управління КДБ. Протягом трьох діб її безрезультатно змушували зізнатись в антирадянських настроях.

Удруге Галину Гордасевич заарештували за кілька місяців — у червні. Слідчий Шустов співчував їй, підгодовував, але справу, як і веліла партія, cфабрикував. Доказами провини Гордасевич стали листівка та ліричні вірші, наприклад: «Зазеленіла ружа в полі, а я, всміхаючись, іду назустріч невідомій долі».

Галину утримували у тюрмах у Чернігові, Одесі, Куйбишеві. За три