Читати книгу - "Володар драконів"

127
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 80 81 82 ... 112
Перейти на сторінку:

— Та нічого страшного, — відповів Бен, скочуючись зміїним хвостом.

— Нічого страшного? — вигукнув професор, коли Бен опинився поруч із ним. — Та ти ж весь подряпаний!

— Подряпаний, але не з’їдений! — влучно зауважила Сірчана шкурка. — Це вже непогано, як ти вважаєш?

— Ну, якщо ти так на це дивишся… — професор відступив на крок і ледь не наступив на літак щура.

— Агов! — пронизливо верескнув він. — Обережніше, велика людино!

Професор здивовано озирнувся. Луї Довгохвостий виліз зі своєї кабіни і стрибнув йому під ноги.

— Я про вас багато чув, професор, — сказав він.

— Правда? Сподіваюся, тільки добре, — Барнабас Візенгрунд опустився навколішки й обережно потиснув лапку щура. — Дуже приємно, — сказав він. — Із ким маю честь?

Улещений Луї посміхнувся.

— Довгохвостий, — відповів він. — Луї Довгохвостий, пілот, картограф, а в даному випадку ще й провідник.

— Ми заблукали, — пояснила Сірчана шкурка, підходячи до них. — А як ви добралися, професор?

— О, наша подорож минула на диво спокійно, — Барнабас Візенгрунд зітхнувши, підвівся. — Але, щоправда, Гіневер стверджує… — він почухав потилицю і подивився на темні вікна монастиря. — Чесно кажучи, не знаю, чи варто вам це розповідати…

— Що вона стверджує? — запитав Бен. Мухоніжка, позіхаючи, притулився до його щоки.

— Гіневер… — професор прочистив горло, — Гіневер стверджує, що бачила Кропивника.

— Де? — скрикнула Сірчана шкурка. Мухоніжка з переляку перестав позіхати. Лунг і Бен стривожено перезирнулися.

— Що трапилося? — Луї протиснувся між довгими ногами і кидав цікавий погляд з одного на другого.

— Нас переслідують! — буркнула Сірчана шкурка. — Ми гадали, що спекалися його. Але схоже, ми помилялися.

— Може, злітати на розвідку? — з готовністю запропонував Луї. — Розкажіть, як ваш переслідувач виглядає, і де приблизно його шукати — і я полетів.

— Ти правда на це готовий? — спитав Лунг.

— Ну звичайно, — щур пригладив вуха. — Із задоволенням! Це вам не обміряти для дядечка дурні гори і нудні долини. То кого накажете мені шукати? Кобольда, людину, дракона, або, може, таку от дрібницю? Гомікельпуса чи як його там?

Лунг похитав головою.

— Це дракон, — відповів він. — І набагато більший за мене. Із золотою лускою.

— При ньому ще гірський гном, — додав Барнабас Візенгрунд. — Гном у величезному капелюсі. Моя дочка каже, що бачила обох у річці на захід від великого висячого мосту, там, де дорога засипана уламками з гір.

— Знаю-знаю, — недбало кинув Луї Довгохвостий. — Зараз злітаю подивлюсь, — у наступну мить товстий щур вже сидів у літаку. Мотор заревів, і літачок злетів в ясне зоряне небо. Незабаром навіть гострі очі Сірчаної шкурки не могли його розрізнити у нічній темряві.

— Спритний хлопчина, — із захопленням сказав професор. — Я дуже радий, що він проведе для нас невеличку розвідку. Як ви з ним познайомилися?

— Цих щурів взагалі-то скрізь повно, — недбало кинула Сірчана шкурка, озираючись. — Треба тільки почекати, і який-небудь обов’язково перебіжить тобі дорогу.

— Це племінник пацюка, в якого ми придбали мапу, — пояснив Бен. — Дядечко послав його сюди обміряти гори у тих місцях, де на його мапах позначені білі плями, — він подивився на професора. — Луї стверджує, що Подолу неба не існує.

Барнабас Візенгрунд відповів на погляд Бена задумливим поглядом:

— Він так сказав? Ну, я б на твоєму місці вірив насамперед тому, що показав тобі джин. Ми зараз займаємося розшифровкою його вказівок. Ходімо! — він обійняв Бена за плечі і повів до великих сходів, які вели до головної будівлі монастиря. — Я хочу вас із деким познайомити. Я розповів йому все про ваші пошуки, і він давно вже на вас чекає.

Лунг і Сірчана шкурка пішли за ними довжелезними сходами.

— Це дюкханг, — пояснив Барнабас Візенгрунд, коли вони дісталися нарешті важких вхідних дверей, розписаних незвичайними постатями. Кована ручка дверей була теж художньо вирізьблена. — Зала для молитов і зборів. Але не думайте, що там всередині так, як у наших церквах. Тут багато сміються, це веселе місце, — і він штовхнув важкі двері.

Приміщення, куди вони увійшли, було таким високим, що навіть Лунг міг тут стояти на повний зріст. У залі було темно, але всюди горіли, потріскуючи, лампадки. Стеля спиралася на високі колони. Стіни були розписані, а між полицями, заставленими стародавніми книгами, висіли великі картини. Вони були такими барвистими і незвичайними, що Бену хотілося зупинитися перед кожною і розглянути гарненько. Але професор повів їх далі. Між колонами стояли рядами низькі крісла. У передньому ряду їх чекав невисокий чоловік із коротко підстриженим сивим волоссям. На ньому було яскраво-червоне вбрання. Він посміхнувся, побачивши Бена і професора.

Лунг невпевнено підійшов слідом. Він вдруге у житті входив до людської оселі. Світло тисяч лампадок відбивалося в його лусці. Кігті дряпали по підлозі, а хвіст волочився позаду з тихим шурхотом. Сірчана шкурка трималася біля нього, поклавши лапу на теплу луску Лунга. Вуха у неї неспокійно здригалися, а погляд перебігав від однієї колони до іншої.

— Дерева, — шепнула вона Лунгу. — У них тут кам’яні дерева.

Коли вони зупинилися перед ченцем він привітав їх поклоном.

— Дозвольте вас познайомити, — сказав Барнабас Візенгрунд. — Це високоповажний лама цього монастиря, найбільш високопоставлений тут чернець.

Лама заговорив тихим голосом.

— Ласкаво просимо до монастиря

1 ... 80 81 82 ... 112
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Володар драконів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Володар драконів"