Читати книгу - "У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна"

— Містер Квотермейн користувався номером три. Хто ще, панове, використовував сьогодні номер три?

Всі заперечно похитали головами.

— Дженкінсе, перевірте, будь ласка, — наказав лорд Регнолль.

Дженкінс вправно виколупав складаним ножиком із голови фазана дробину.

— Номер три, ваша ясновельможносте, — сказав він.

— Сер Юніусе, — твердо вимовив лорд Регнолль, — ви повинні сплатити свій борг.

— У мене немає з собою грошей, — похмуро заперечив Ван-Куп.

— У нас із вами один і той самий банкір, — сказав лорд Регнолль, — і ви можете підписати чек на необхідну суму з моєї чекової книжки. Але тут холодно. Ходімо, панове, до будинку.

Ми попрямували в курильню, куди лорд Регнолль приніс чековий бланк і подав його Ван-Купові.

— Скільки ж я вам винен з відсотками? — запитав той у мене.

— Минуло вже дванадцять років, — сказав я, — як на мене, то не треба відсотків. Я задовольнюся первинною сумою боргу.

Ван-Куп підписав чек на двісті п’ятдесят фунтів і кинув його на стіл переді мною… Я взяв чек у руки… Зненацька у мене з’явилася думка, що мені не варто брати цих грошей.

— Лорде Регноллю, — сказав я, — цей борг я давно вважав утраченим. Я не хочу залишати собі ці гроші. Дозвольте передати вам цей чек на справи доброчинності.

— Що ви скажете, сер Юніусе, про таку щедрість містера Квотермейна? — вигукнув лорд Регнолль, побачивши, що чек був не на п’ять, а аж на двісті п’ятдесят фунтів.

Відповіді не було, оскільки Ван-Куп поспіхом пішов. Відтоді ми ніколи не зустрічалися.

Приблизно за рік я одержав повідомлення, що на моє пожертвування при одній із відповідних установ влаштовано ліжко імені Аллана Квотермейна для хворих дітей.

Помітивши Ван-Купове зникнення, лорд Регнолль нічого не сказав, але підійшов до мене і міцно потиснув мою руку. З цієї миті почалася наша довголітня дружба.

Мені залишається додати, що хоча я й одержав багато задоволення від стрільби, проте радий, що наступними днями полювання не поновлювалося, оскільки зрозумів, що ця розвага була мені не по кишені. Ось виписка з мого записника:

Так, полювання на фазанів в Англії — розвага, доступна тільки для багатих!

Подальші дві з половиною години я присвятив відпочинку, лежачи у відведеній мені кімнаті, оскільки часта стрілянина і безперервний шум вітру викликали у мене невеликий головний біль. Потім з’явився Скруп і запропонував мені приєднатися до решти товариства. Ми спустилися вниз і ввійшли до розкішної вітальні, де зібралося близько тридцяти сусідів лорда Регнолля, запрошених на обід. Міс Маннерс тайкома повідомила Скрупу, що “вона” вже тут. У цей час бездоганний містер Саведж оголосив, широко розкривши двері:

— Леді Лонгден, міс Хольмс!

Усі обернулися до дверей, де з’явилася немолода леді у супроводі дівчини років двадцяти двох. Дівчина була не дуже висока, вельми витончена і граційна, як лань. Темно-каштанове волосся, тонкі риси обличчя, яскраво-червоні губи і великі темні очі вказували швидше на іспанське або італійське, ніж на англосаксонське походження. Одягнена вона була у світлу відкриту сукню, й, окрім нитки перлів і червоної камеї, інших прикрас на ній не було. Мені впала в око дивна біла пляма на її грудях, що мала вигляд півмісяця. Але найбільше враження справило на мене її обличчя. Вираз його був м’який, привітний, навіть щасливий; але чим більше вдивлявся я в нього, тим таємничим мені воно здавалося. Часом ним пробігала якась особлива тінь. Що це було — я не знав…

Лорд Регнолль, що здавався ще вродливішим у своєму вечірньому костюмі, поспішив назустріч своїй нареченій і її матері. Мою; увагу на деякий час відвернули сусіди, аж тут я почув поблизу себе голос, який говорив:

— Покажіть мені його. Втім, я вже впізнала його за вашим описом.

— Так, ви маєте рацію, — відповів лорд Регнолль своїй нареченій (це була вона), — я зараз познайомлю вас. Проте скажіть, кого ї ви хочете мати своїм кавалером за обідом? Я не можу, бо маю бути біля вашої матері. Візьміть доктора Джеффріса.