Читати книгу - "Незвичайні пригоди експедиції Барсака, Жюль Верн"

години стеля третього поверху почала тремтіти від глухих ударів. Вільям Ферней і його банда, відпочивши, знову взялися до роботи. Довелося знов спускатись.

Пробити другу стелю було теж нелегко. До другої години ночі безупинні удари лунали по всьому палацу. Після цього дві години панувала тиша: Вільям Ферней спустився з четвертого поверху на третій, і знову влаштував перепочинок.

Коло четвертої години почулися удари в стелю другого поверху. Не чекаючи, поки її проб’ють, усі поспішили на перший поверх. Це був останній захисток обложених. Далі їм лишалось або спуститися в камери підземелля, або відступати, відступати до виходу з палацу, а там — умерти.

Поки Вільям Ферней силкувався подолати ще одну перепону, на безхмарному небі зійшло сонце. Можна було тепер бачити, яких розмірів досягла катастрофа. Під владою блеклендського деспота лишалися віднині самі руїни. Місто було зрівнене з землею. Тільки два будинки ще самотньо височіли в центрі кварталу Веселих хлопців, якраз напроти палацу. Через кілька хвилин після того, як зійшло сонце, вони теж були зруйновані, довершуючи спустошення правого берега.

Проте вибухи не тільки не припинились, а, навпаки, ще почастішали. Покінчивши з правим берегом, Марсель Камаре напав на лівий, і тепер настала черга заводу. Але він спрямовував свою нищівну діяльність дуже розсудливо. Будинки робітників, цехи, склади він висаджував у повітря поступово, невеличкими частинами, немов бажаючи продовжити насолоду, а важливих об’єктів, наприклад, машин, які виробляли енергію для його жахлиг вої справи, він не зачіпав.

Веселі хлопці, що в останні години ночі трохи вгамувалися і начебто відмовились від марних спроб розбити двері палацу, після першого ж вибуху на лівому березі знов з криками відновили свої атаки.

Їхня запеклість здивувала обложених. Звідки така впертість? Адже Блекленд уже не існував, на що ж вони могли сподіватись? Чи не краще було покинути це мертве місто і постаратись добратися до Нігера?

Уривки розмов, почуті крізь вхідні двері, все пояснили. Веселі хлопці і на думці не мали рятувати свого начальника, якого обвинувачували у зраді. Вони намірялися чим швидше вибратись із цих руїн, але спочатку хотіли заволодіти скарбами, які — вони були в цьому певні — їх володар накопичив у палаці. Поділивши цю здобич, вони одразу дременули б звідти і подалися б шукати щастя десь в інших краях.

Обложені охоче задовольнили б це їхнє бажання, та вони й самі не знали, де були сховані ці скарби, якщо такі справді існували, а тому і не могли відкараскатися в такий спосіб від своїх ворогів.

На дев’яту годину ранку становище лишалося без змін, тільки вибухи з боку заводу ще почастішали. Вільям Ферней все ніяк не міг пробити стелю другого поверху, а Веселі хлопці знову заходились біля вхідних дверей, на які, здавалось, ніщо не могло вплинути. Але раптом нападники змінили свою тактику і, покинувши двері, взялися до мурування. Цілу годину чути було, як вони довбали каміння, потім пролунав вибух, від якого розлетівся на друзки нижній край правого одвірка. Веселі хлопці нарешті примудрилися пробити дірку для міни, на яку пішов порох із багатьох набоїв. Двері ще трималися міцно, але можна було не сумніватись, що після одного заряду динаміту вони впадуть. Крізь пролом у стіні вже показалися грізні дула рушниць.

Обложеним довелось перейти з вестибюля в найвіддаленішу частину палацу, а Веселі хлопці тим часом заходилися довбати другу дірку для міни.

Майже в ту ж мить гуркіт обвалу показав, що стеляг другого поверху теж піддалася. За кілька хвилин обложені почули кроки і удари в стелю прямо в себе над головою.

Створилося справді безвихідне становище. Зовні — сотні три-чотири Веселих хлопців, які ввірвуться щонайбільше за півгодини. Нагорі — двадцятеро запеклих бандитів, які можуть щохвилини почати стріляти крізь стелю. Обложені підкорились неминучій долі. Джейн і Льюїс Бакстон, Амедей Флоранс і Барсак марно намагались їх підбадьорити. Нещасні люди простяглися на підлозі і покірно чекали останнього удару.

І раптом усе змінилося. Веселі хлопці і Вільям Ферней одночасно припинили свою працю. Звук, який не можна було сплутати з вибухами, що тривали по сусідству, луною пішов по всьому палацу. Це був постріл, очевидно, з гармати, слідом за ним почулися нові й нові постріли, і не минуло й п’яти хвилин, як майже вся стіна, що відділяла південно-східну частину еспланади від полів, обвалилася.

Дехто з Веселих хлопців підбіг до цього пролому, і раптом з їхніх губ понеслися жахливі прокльони. Видно, їм дуже не сподобалося те, що вони побачили, бо вони замахали руками, мов несамовиті, побігли назад до своїх спільників і почали нашвидку радитись. Потім усі вони безладно кинулись тікати на другий берег річки, в той час як Вільям Ферней, відхмовившись від думки проникнути на перший поверх палацу, похапливо піднявся на башту. Охоплені незрозумілим жахом, Веселі хлопці поспішали, збиваючи один одного з ніг, проштовхнутись по Замковому й Садовому мостах, коли новий вибух, що коштував життя десяткам людей, знищив одночасно обидва мости. Сполучення з правим берегом було перерване, і ті з Веселих хлопців, хто ще лишався на лівому, кинулися вплав.

В одну мить еспланада спорожніла, і, коли не брати до уваги вибухів, що гриміли через правильні проміжки часу, глибока тиша заступила весь цей гамір і галас.

Обложені, дивуючись, не знали, що почати, коли зненацька обвалився куток палацу. Марсель Камаре завершував свою руйнівну діяльність, і треба було рятуватись. Обложені вибігли на еспланаду і, бажаючи дізнатись про причину паціки, в свою чергу поспішили до бреші в стіні. Вони ще не встигли наблизитись до неї, коли з-за стіни гучно заспівав горн. Не вірячи в порятунок, що його провіщав цей спів, вони спинилися в нерішучості — спинилися й ті, які ховались на набережній і теж виходили з неї на еспланаду.

І от капітан Марсеней — адже це був він, як легко догадався читач, а гарматні постріли і