Читати книгу - "Свято Червоної Косинки, Тетяна Гуркало"

28 (2)

Далі ельфи пробували розібратися, що ж таке насправді відбувається. Учень, котрого спіймали, і котрий викрав павуків, не так вже й багато знав. Про те, що вчителі хочуть нового бога народити, йому сказати забули. Та й взагалі, тим учнем був підліток зі всіма своїми підлітковими проблемами. І насправді він просто на матусю образився. Занадто вона в нього сувора. А тут добрі дядечки силу, велич і владу над світом пообіцяли. Як тут не постаратися заради такого призу?

Виловили того дурника в одному з людських міст. Він там у когось в гостях був разом з матінкою. Зображав слухняного хлопчика і дуже злився. Дарка не зрозуміла на що саме, мабуть зрозуміти там можуть лише темні ельфи, або лише підлітки.

Злився, шукав пригод на свою голову по ночам і врешті решт знайшов.

Учитель (саме з великої букви) був старий і сивий. Що з ельфами стається нечасто, вони раніше так чи інакше гинуть. Раніше гинули через війни, магію, помсту і диких звірів. Зараз, як воно не банально, найчастіша причина смерті ельфа — хвороба. На другому місті самогубство, іноді навіть урочисте. От набридло комусь жити, треба ж це якось відмітити, в світ за завісою життя провести.

Ельфи взагалі дивні.

А тут старий і сивий темний ельф. А щоб постаріти і посивіти, потрібно якимось дивом пережити не одну в навіть не дві смертельні хвороби. Ті, які відбирають у ельфів магію. Так, і таке буває. І мало хто, навіть переживши ту хворобу, має бажання жити далі. Бо якщо від магії мало що залишилося, відчуття будуть приблизно такі, як у людини, котра одночасно лишилася без зору, слуху, ніг і майже не може розмовляти. І все, що їй залишилося для спілкування зі світом, це дотики і нюх.

А цей живе собі, учнів набирає, бога створити хоче. Можливо сподівається, що бог йому магію поверне? Ага, із вдячності.

Хто такий цей учитель, темні ельфи не зрозуміли. Справа в тому, що вони деякий час за тими втікачами спостерігали. Але інтерес до них чим далі, тим більше падав — що може бути цікаве в купці дурнів? І справ багато було. Та й вимирали ті дурні доволі швидко. Ті ж орки, хоч і не відвойовували свою долину, зайти в гості, щось поцупити і з кимось побитися не соромилися.

В архівах були звіти про те, що декілька дітей в диваків все-таки народилося. Напівкровок. Напевно наполовину людей. Бо якби там десь пробігали світлі ельфійки, а тим більше темні, про це б згадали.

Можливо там і онуки були, але населення долини стрімко скорочувалося, інтерес до нього так же стрімко падав і якби Нетин не колекціонував різну дурню, від би про цих борців за права не згадав. І не факт, що згадав хтось би взагалі. Не зараз, точно. Можливо наткнулися б коли почали перебирати те, що малоймовірно. А це було б не скоро.

І ось з цього боку виходило, що Учитель зовсім не бовдур. Мабуть саме на це розраховував. Але ту йому не пощастило з колекціонером-Нетином, і Даркою, яка змогла запам’ятати і намалювати ті хвостики.

І що з усім цим тепер робити, ні Нетин, ні його власний учитель не знали.

Однозначно, якось ловити. Але як.

Адже якщо є один дурник-учень, то можуть бути і інші. Навіть не ельфи. Ті ж люди. Кого тільки не назвеш учнем з відчаю.

А іще можуть бути орки, котрим пообіцяли навершя віддати.

І з ритуалу невідомо що може вийти. Нетин, наприклад, не вірив, що є хоча б один шанс на бога. Зате інших припущень у нього було… хоч розкладай по мішках і ділись з колегами. Якими колегами? Так нишпорками. Ну, так у темних називаються ті, кого люди називають дізнавачами.

Так, він дізнавач і це звучить гордо.

Дарка тільки головою похитала.

— Що будемо робити? — спитала тихо. Чомусь їй не вірилося, що та записка насправді тільки відволікає і ритуал її не зачепить. Зовсім не вірилося. І передчуття було таке, гиденьке. Хоч бери і дійсно кочергу з собою носи. А краще бойову палицю, з шипами.

— Шукати і ловити, — відповів Нетин. — Вибору нема. І вони дійсно можуть з’явитися коло тебе…

— Ні! — різко перебив його Лялянівель.

— Що? — здивувався Нетин.

— Використовувати мою дружину в якості живця не будеш ні ти, ні твої колеги, будь то нишпорки чи місцеві дізнавачі.

— Та я…

— Ні!

— Ти не можеш постійно поруч з нею сидіти. А вони постараються підібрати момент коли вона одна і прийдуть.

— Не прийдуть, якщо ми їх впіймаємо раніше.

— У тебе є ідеї? — здивувався Нетин.

— Є. Бо навіть якщо цей Учитель ховає свою старість і сивину під ілюзією, хтось щось міг побачити чи почути.

— Пропонуєш всіх розпитати?

— Пропоную послухати шепіт міста, — похмуро відповів Лялянівель.

І Нетин подивився на нього з таким подивом, що Дарці стало дуже цікаво, що воно таке. Дуже-дуже.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍