Читати книгу - "Снігуронька на замовлення, Альма Лібрем"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- З чого ти взяв, що…
- Та ні з чого, - легко відповів Котовський. – Ти просто боїшся, та й все. Наче все життя тебе завжди обманювали. Але це неправда, так? Можливо, тобі трохи не щастило.
Він нахилився до мене, напевне, сподіваючись поцілувати, але цілунки – останнє, чого я хотіла після таких слів. Тому я впевнено вперлась долонями в його груди і відсахнулась, хоча для цього і довелось вдаритись потилицею в скло.
- Піду-но я зроблю собі кави, - випалила я. – А то очі закриваються від втоми.
Насправді, сон як рукою зняло після цієї розмови, але Данило повірив, принаймні, спокійно випустив мене зі своїх обіймів.
Вже вискочивши в коридор і закрокувавши до сходів, я подумала, що це не такий вже й універсальний порятунок. По-перше, мені все одно доведеться повернутись назад до Данила і, можливо, продовжити цю хвилюючу розмову, а по-друге, можу ще й наштовхнутись на Дану чи Василя. Ось з ким, а з ними я точно бачитись не хотіла.
Потім проблем не оберешся.
На щастя, на кухні опинилась тільки Вітася, що сиділа за столом і жувала якесь печиво. Вона помітила мене, посміхнулась, здається, намагаючись здаватись добродушною, і навіть піднялась на ноги.
- Чайку хочеш? В мене смачний, карпатський.
Я підозріло подивилась на чашку, з якої пила Віталіна, на чайничок з заваркою, але, звинувативши себе в тому, що занадто уважна до деталей, кивнула.
- Зроби, - здалась я, подумавши, що після вчорашньої істерики Богдани навіть Вітася, напевне, не може розігрувати дружбу з нею. Всім перепало. Правда, більше всього таки Василеві, добре хоч дітей в дитячу відвели, але Дана, коли злилась, геть не соромилась гучних заяв. І її слова, кинуті подрузі в обличчя, приємними не були точно.
- Що ви цілий день сидите в чотирьох стінах? – поцікавилась Віталіна, підіймаючись зі свого місця і буквально силою всаджуючи мене за стіл. – Пішли б погуляти куди-небудь… На вулиці непогана погода. Темніє вже, правда, але з надійним чоловіком і гуляти не страшно!
Останнє, напевне, було компліментом в бік Данила, сказаним скоріше за звичкою, ніж тому, що Вітася хотіла вислужитись, і я невпевнено посміхнулась.
- Звісно, можна, - без особливого бажання промовила я. – але нам все-таки треба попрацювати над проектом, зовсім мало часу до здачі лишилось.
Насправді, я поняття не мала, коли треба буде представляти ту роботу, але Данило не раз казав, що планував завершити все тут, в цій новорічній відпустці. Раз вже він випав з робочого процесу, так чого дарма втрачати час, коли можна що-небудь зробити. Я не сперечалась, мені самій подобалось відволікатись від нудних днів за допомогою роботи, тим паче, тепер, коли ми покінчили з сухими розрахунками, проект став в рази цікавішим.
Можливо, Віталіна просто ніколи не відчувала задоволення від своєї роботи, тому не розуміла, як можна витрачати на неї час, що умовно названо вільним.
- Ось, держи свій чай, - вона поставила переді мною чашку і влаштувалась навпроти. – Слухай. А те, що тітка Олена казала, що ви до весілля ні-ні, то що, дійсно правда?
Ніякого весілля з Котовським ми взагалі не планували, але я, ковтнувши чаю, кивнула.
Смак був якийсь дивний, але я списала це на те, що просто не знала, з яких трав чай. Мало там що, я в Карпатах сто років тому була, і там точно не бігала по горам в пошуках квітів, щоб зробити з них напої…
- Ну ти й дурненька, - зітхнула Віталіна. – Могла б прив'язати до себе чоловіка, затягти в РАЦС, закрила б всі проблеми по життю, а то ще морозишся…
- Не розумію, як це завадить мені вийти заміж, - холодно відповіла я, зробила ще один ковток і рішуче відклала чашку. Ні, не варто розраховувати на те, що Віталіна раптом стане нормальною людиною. То точно не в її стилі. І відвертою з нею бути теж не варто, а то потім проблем не оберешся. – Піду я.
- Знову сидіти в кімнаті? – зітхнула Вітася. – Та це ж дурня! Ну не хочеш говорити зі мною – так підіть, прогуляйтесь, чим не відпочинок…
- Дякую, але ні, - відповіла я, відчувши жахливе бажання втекти подалі від Віталіни і забути про нашу з нею розмову. Смикнув же чорт з нею чаї розпивати! Знайшла з ким! Я ж розуміла, що Віталіна нічого хорошого мені точно не скаже, а як не образить, то тільки тому, що їй самій щось треба…
Я буквально злетіла по сходах на третій поверх, але в коридорі зрозуміла, що щось змінилось. Світ став сприйматись інакше, наче я пила не чай, а як мінімум коньяк. Легка нудота змусила мене задуматись, що ж там були за трави, але я впевнено відігнала дурні думки геть і швидко рушила до кімнати.
Двері чомусь видались дуже важкими. Перед очима все застрибало, але потім встало на свої місця, але цього разу я навіть не задумалась, чому так. Ну мало там що… Тиск підскочив, чи як воно, коли перед очима все стрибає? Карпатський чай грає в голові…
Данило все що стояв біля вікна, спершись об підвіконня спиною. В кімнаті нічого не змінилось, навіть папірці в тому ж порядку лежали на ліжку, але мені раптом здалось, що вони зайві і будуть лише заважати. З губ зірвався дурний смішок, і я спіймала на собі здивований погляд Котовського, але проігнорувала його.
- Щось в нас тут… Бардак, - слова прозвучали дуже невпевнено, і я, спробувавши відшукати точку опори, влаштувалась на краєчку ліжка і стала збирати папери.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Снігуронька на замовлення, Альма Лібрем», після закриття браузера.